Алла та її чоловік, Андрій, у трепетному передчутті готувалися до святкування п’ятої річниці свого весілля.

Вони планували затишний вечір удвох, обговорювали меню та обирали музику, щоб створити особливу атмосферу. Але їхня ідилія була раптово порушена дзвінком свекрухи, Тетяни Петрівни.

“Алла, люба, я збираюся приїхати на вашу річницю зі своєю дочкою та її трьома дітьми,” – без передмов оголосила Тетяна Петрівна. Алла була приголомшена. “Але, Тетяно Петрівно, ми планували тихий вечір тільки для нас з Андрієм”, – обережно заперечила вона.

“Ах, гаразд тобі, буде веселіше!

І ще, я хочу, щоб ти приготувала картопляний салат і твій чудовий шоколадний торт,” – продовжила свекруха, ніби не чуючи заперечень Алли. Алла зітхнула, поклавши слухавку.

Вона розповіла Андрію про дзвінок, і його обличчя теж почервоніло від люті.

“Алла, це наше свято. Ми повинні відстояти його”, – сказав Андрій, міцно обіймаючи її.

Наступного дня Алла зібрала всю свою мужність і зателефонувала свекрусі. “Тетяно Петрівно, я поважаю вас, але наша річниця – це особисте свято.

Ми б воліли відзначити його удвох,” – сказала вона твердо.

Тетяна Петрівна була здивована, але після певного роздуму погодилася. “Добре, Алло, тепер я розумію. Насолоджуйтесь своїм вечором,” – несподівано відповіла вона.

Коли настав день річниці, Алла та Андрій відзначили його так, як планували. Вони готували разом, танцювали та згадували щасливі моменти свого спільного життя.

Цей вечір нагадав їм про важливість поваги до особистих кордонів і про те, що іноді для щастя досить просто бути вдвох.