Чоловік сидів за столом на кухні і їв суп. А дружина, як зазвичай щось там кричала. Вона навіть не помітила, як перейшла на крик .

Вона кричала, що грошей немає, а в них кредити. Крuчала, що дітям потрібно поступати в університет, а на це потрібні гроші.

Крuчала, бо чоловік не прибив поличку у ванній. Крuчала, що потрібно пральну машинку поремонтувати, бо зламалась, а їй важко все руками прати. І ще багато про що кричала.

Не від злості кричала, а просто нервувала, як завжди. А чоловік спокійно їв суп. Він вже звик до крику дружини, тому просто чекав коли ця бурхлива хвиля пройде.

Тут дружина заспокоїлась, сіла за стіл і раптом помітила, як сильно постарів її чоловік . Лисина на всю голову.

На обличчі та шиї з’явилися зморшки. А спина згорблена, наче у дідуся. Сидить та їсть суп. Терпить. Мовчить. Це все – тягар турбот, тягар і ярмо життя.

А життя насправді таке швидкоплинне. Воно дуже швидко забирає у нас свої чудові дари, молодість, красу та сяючі очі.  Сили, енергію та веселу вдачу.

Це ж її хлопець, який так мило чекав її під гуртожитком з хризантемою в руках, який грав на гітарі та складав про неї пісні, з яким вони так щиро сміялися до ранку! А ще, він завжди її  цілував і називав своєю дівчинкою.

Це ж її хлопець. Лисий, постарілий, втомлений – сидить і тихо їсть суп. А вона, його дівчинка, кричить на нього купу образливих фраз. А життя таке швидке. Воно так швидко проходить.

Ці думки пролетіли в її голові так стрімко. Вона заплакала від жалю та любові. Підійшла до свого чоловіка і міцно обняла . А він відклав ложку ,  взяв її руки та поцілував їх. І все. От тепер можна жити далі! Після цього завжди можна жити далі.

Хлопчик і дівчинка знову разом. По справжньому. Як колись. Зараз вони візьмуться за руки і підуть, підтримуючи один одного, дорогою життя. А їхнє кохання піде, бо коли воно є, тоді не страшно жити далі.

КІНЕЦЬ.