Коли Олег мене покликав заміж, мені було вже 50 років.

Чоловіка мого не стало, на жаль, ще 20 років тому. Після того, я й подумати не могла, що в нашій хаті з’явиться чужий чоловік, для мене тоді це навіть в думках було неможливо.

Все в нашому будинку було зроблено рученьками мого чоловіка, усі двері, кожне віконечко, я так цінувала все це, мені було дуже приємно.

Мій Юрко був такий роботящий, що я таких чоловіків ще не бачила. Він був дуже доброю людиною, турботливою і спокійною.

Ще в молодості мої батьки не хотіли, щоб я виходила заміж за Юрка, вони навіть не приховували цього, він нижчий мене ростом, трішки накульгував, одним словом, некрасивим був хлопцем, от і батьки самі хотіли, щоб я сторонилася його, адже з таким зіпсую собі життя.

А я так прониклася його добротою, турботою, здавалося мені тоді, що він зробить щасливою свою дружину, хоч сам за душею копійки не мав. І таки зробив. Він настільки був світлою і доброї душі людиною, що я ніколи цього вам словами не передам.

Вийшла заміж я не зі щирого кохання, а просто не хотіла жити вже з батьками, вони мене контролювали у всьому, батько постійно з ранку до вечора давав команди мамі і мені, і ми покірно поралися у господарстві.

Як мені набридло таке життя, де зі мною ніхто не рахувався, де я навіть слова не могла сказати, бо батько говорив, що це його хата і він господар у ній.

Інша справа мій Юрко, тихий, покірний, люблячий, такий добрий та уважний, що я ніколи не відчувала до себе таких щирих почуттів від іншої людини.

З кожним днем я щиро закохувалася в нього все більше. Ніколи не забуду той день, коли Юрко мені на день народження за останні гроші купив коробку дорогих цукерок і ми з’їли їх всі відразу. Я тоді була такою щасливою, зрозуміла, що я для нього завжди буду на першому місці.

Юрчик, а я його лише так називала завжди, був дуже працьовитим, нашу шарну хатину він побудував сам. А як він любив дітей і розказувати не буду, цього словами не передати.

А минулого літа діти купили мені путівку в санаторій і я зустріла там самотню душу, порядного та доброго чоловіка – Олега.

Він жодного разу не був одружений, у нього багато років хворіє мама і він постійно доглядає її ще з ранньої молодості.

Декілька разів у нього були наміри одружитися, але жодна жінка не хотіла йти у хату, де живе хвора свекруха, а залишити маму Олег просто не міг.

Ми часто одне одному телефонували, Олег запрошував до себе, казав, що й до мене може приїхати, якщо я запрошу.

Але я до нього не їздила жодного разу, та й до себе запрошувати не спішила, не могла переступити через колишнього.

Але за всі ці довгі місяці, я зрозуміла, що він дуже дорога мені людина. Навіть не уявляю, як житиму далі, якщо ми з ним не будемо спілкуватися.

Хочу бути чесною з вами, мені соромно перед родиною та дітьми. Що я їм скажу? Що привела чужу людину у хату збудовану своїм чоловіком? Що скажуть діти? Що скаже рідня, сусіди, друзі?

Олег мене кличе заміж, каже, що нам двом легше буде доживати старість. А я не знаю, що робити мені. Як мені наважитися про це сказати дітям і родині?

КІНЕЦЬ.