Люба повернулась додому рано. Вона була дуже розчарована…

З Михайлом вона зустрічалася вже третій рік. Перша палка закоханість змінилася міцнішими почуттями.

Люба дуже подобалася Михайлу і вона відповідала йому взаємністю.

Вони розуміли одне одного з пів слова. Він був розумний, ніжний, дбайливий. Вона мріяла про такого чоловіка…

Але Михайло… Чомусь не робив їй пропозицію…

Вони будували плани, мріяли про дітей. Але коли виникала підходяща ситуація, Михайло замовкав, наче йому щось заважало наважитися й сказати такі довгоочікувані для Люби слова.

Найприкріше було те, що в Люби таке вже було. Років вісім тому вона мала хлопця. З яким була схожа історія.

-Мабуть так і бути мені старою дівою, – зажурено думала Люба.

Дивно, чому в неї нічого не виходить? Подруги всі одружені, діти підростають. Тільки Люба одна.

Вона раптом згадала синю оксамитову сукню. Колись вона мріяла, що зачарує свого обранця, одягнувши її.
Вона й зараз була в шафі. Бабуся зберігала цю сукню, яка належала ще її мамі, у старовинній валізі.

Таких валіз на антресолі було кілька. У них зберігалися бабусині речі. Іноді бабуся діставала валізи і показувала старовинні вбрання Любі:

-Все це для тебе, внучко. Це речі старовинні, вони особливі. Носити їх необов’язково. Це пам’ять.
А ось подивись який хрестик. Я потім тобі його секрет розповім…

І показувала Любі хрестик невимовної краси. Люба мріяла, щоб бабуся кудись поїхала на якийсь час. Їй дуже хотілося поміряти сукню і хрестик. Адже бабуся до них навіть доторкнутися їй не давала.

І одного разу Любі дуже пощастило. Бабуся поїхала в гості до тітки Рити, маминої молодшої сестри на два дні.

Батьки були на роботі і бабусині валізи були у повному Любиному розпорядженні.

Вона важко зняла їх з антресолі. Звісно, ​​у свої тринадцять років вона вже не дитина. Але було тяжко.

Переміряла всі вбрання і хрестик, і стрічки. І дуже сподобалася вона собі у дзеркалі.

З того часу Люба так і робила. Бабуся виїжджала рідко, і Люба завжди чекала цього дня…
Але одного разу сталося непередбачене. Бабуся затрималась у тітки Рити. Заслабла. Люба дістала хрестик і надягла його, щоб показати подругам.

А коли Люба повернулася, мама плакала. Бабусі не стало…

Так хрестик залишився у Люби. Старовинні валізи тато відвіз на дачу і виніс на горище. Мати не дозволила їх викинути…

Любе було соромно, адже вона взяла хрестик без відома бабусі. Але вона втішала себе тим, що бабуся все це обіцяла подарувати їй. І Люба, не сказавши нічого мамі, стала носити бабусин скарб.

Люба лягла раніше, але заснула тільки опівночі. І треба ж, їй вперше наснилася бабуся…

Любі знову стало соромно, як тоді, у дитинстві:

-Бабусю, ти пробач мені, пробач, я тоді лазила по твоїх валізах…

Але бабуся не дала їй договорити:

-Лиши то все, все це пусте, я не ображаюся. Краще послухай мене, мало часу. Хрестик той мені мама перед весіллям дала. У ньому моя доля, ти її й проживаєш. Адже я пізно заміж вийшла…

Отож, слухай, що треба зробити. У хрестику є лінза. Там вставлене малесеньке фото мого чоловіка, твого діда. Вийми його, переклади в скриньку, фото дуже маленьке. А під лінзу поклади фото того, кого любиш. І освяти хрестик заново. Обіцяй мені, що так зробиш? Тоді все буде гаразд.

-Добре, бабусю, – прошепотіла Ліза, і одразу прокинулася.

-Насниться ж таке, – подумала вона.

На годиннику була друга ночі.

Люба увімкнула нічник і придивилася до хрестика.

-І де тут лінза? – подумала вона. – Хоча, схоже, ось вона, – Люба подивилася в лінзу.

На фото був її молодий дід!

Не дуже вірячи в те, що відбувається, наступного дня, Люба пішла у фотоательє і зробила малесеньке фото Михайла, а потім вклала його в хрестик замість фотографії дідуся. Після цього вона одразу пішла в церкву і освятила хрестик.

Увечері Люба поралася на кухні. Вона зробила салат з помідорів і перемила весь посуд.

Раптом задзвенів телефон. То був Михайло.

-Любочко, давай сьогодні повечеряємо в кафе? – несподівано сказав він. – Зробимо виняток, адже сьогодні особливий день і я хочу тобі щось сказати.

Люба не вірила своїм вухам.

-Невже моя бабуся казала правду! – подумала вона.

І справді! За вечерею Михайло зробив їй пропозицію:

-Знаєш, я раптом сьогодні зрозумів, як я помилявся. Я не хочу, щоб хтось забрав тебе у мене. Давай одружимося, будь моєю дружиною, Любочко, на все життя!

На другий день весілля Люба одягла синю оксамитову сукню. Михайлу вона дуже сподобалася.

Відзначали весілля по простому – у Люби вдома. Вона сама на цьому наполягла.

-Нехай бабуся подивиться, яка я щаслива і вдячна їй за допомогу, – думала Люба. – За те, що допомогла мені змінити свою долю…

Ми можемо іноді самі міняти своє життя. Все залежить від рішень, які ми приймаємо, або нам допомагають їх прийняти…