Коли мені було 18, моя дівчина зaвaгiтнiлa. Я був молодий і дурний, одружитися, звичайно ж, не хотілося – ще гуляти, так гуляти.

Але мій батько наполіг, щоб ми розписалися: батьки вважали, що я повинен нести відповідальність за свої дії навіть при тому, що моя обраниця їм дуже не подобалася. Так і сталося. Ми швидко розписалися і стали жити у мене вдома.

Дружина нapoдила в лютому, а влітку я поїхав вступати в інститут в інше місто. Приїжджав тільки на канікулах.

Природно у мене були дівчата (молодий, гapячий), дружина жила з моїми батьками, але теж стала потайки погулювати. Коли я про це дізнався, то скористався моментом, щоб подати на розлучення.

Ми розлучилися і почалося. Вона стала маніпулювати дитиною. То давала бачитися з дочкою, то не давала.

Вертіла мною і моїми батьками, як хотіла, гроші весь час просила, хоча справно отримувала аліменти. Так тривало кілька років.

Я залишився жити в тому ж місті, де навчався. Доньку толком не бачив, а в один момент мені набридли маніпуляції колишньої, і я перестав з нею спілкуватися і заодно просити побачення з дитиною.

Потім одружився, у мене нapoдилася друга дочка, і необхідність бачити першу зовсім відпала.

Я просто продовжував платити аліменти, не наполягаючи на зустрічах. Нещодавно доньці від першого шлюбу виповнилося 16 років.

Вона написала повідомлення, в якому вимагала дорогі подарунки. Саме вимагала. Вона написала, що не вважає мене своїм батьком, проте, я зобов’язаний давати їй те, що вона хоче.

Сиджу і думаю: з одного боку, вона має рацію, я батько. Але ж я плачу аліменти і не відмовляюся це робити.

З іншого, у мене немає бажання щось дарувати, так як для неї «я ніхто і звати мене ніяк», а це означає, що я не зобов’язаний виконувати вимоги чужої людини.

КІНЕЦЬ.