Радію, що розпочалася зима й практично всі традиційні дачні роботи закінчено. Я можу видихнути з полегшенням, але ненадовго лише до весни, до наступного дачного сезону.

З шостого класу, коли батьки вирішили купити невеликий будиночок у приміському дачному селищі, мені не стало спокою. І зараз, коли я вже на другому курсі престижного університету, у мене вже склалося своє життя, свої інтереси та свої бажання, які ніяк не співвідносяться з бажаннями батьків, я не можу позбутися свого «дачного рабства».

Батьки щиро не розуміють (або не хочуть розуміти), що мені зовсім не цікаво проводити з ними все літо, копаючись у землі, фарбуючи огорожу та випалюючи бур’яни. Жодна «рівна і красива засмага» наприкінці літа не компенсує мені понівечені нігті, неживе волосся соломою, подряпані і покусані комахами ноги.

Вже не кажучи про те, що я на три місяці випадаю з життя своїх друзів, і щоосені мені доводиться надолужувати втрачене. Переписуватися в соцмережах з подругами ще можна, але провести час з коханою людиною я віддала б перевагу зовсім не в Скайпі.

Я ненавиджу спокійне сільське життя. Так, у ньому є своя чарівність, розмірене протягом життя на природі дозволяє відпочити, розслабитися, позбутися стресу, що накопичився за рік. Але це добре для невеликої відпустки, для тижня-двох, але не для всіх канікул.

Плюс до всього батьки відчайдушно противяться прогресу та практично ігнорують будь-які технічні нововведення. Вони воліють працювати по-старому, економлячи на купівлі сучасних електричних і механічних пристроїв (соковижималки, газонокосарки, бензопили тощо), на засобах захисту від комах, навіть на елементарній косметиці.

А чого мені варто навчити їх користуватися планшетом і самостійно шукати поради садівникам городникам в інтернеті на спеціалізованих сайтах. Але де там…

До речі, про варення та соління. Скільки я не сварилася з батьками, скільки не пояснювала, що нам не потрібні десятки банок усілякого варення та мегалітри консервованих огірків із помідорами – все безрезультатно. Не пропадати ж вирощеному з такою працею добру, правда?

А те, що набагато дешевшим і зручнішим було б купити пару банок будь-якого варення, яке захочеться, у найближчому супермаркеті, не гроблячи на приготування всього цього свій час та здоров’я (хто вважає консервацію приємною цікавою справою, нехай спробує цим позайматися два тижні. у спеку), до уваги не береться.

Зрозумійте мене правильно, я люблю своїх батьків і не маю нічого проти того, щоб вони проводили свої відпустки та вихідні так, як вважають за потрібне. Але я була б безмірно щасливою, якби вони робили це з меншим фанатизмом, бажано, без моєї участі.

КІНЕЦЬ.