7 років тому я вирішила розлучитися зі своїм чоловіком. Так у нас двійко дітей, але вони вже давно виросли й почали будувати власне життя, а ми з чоловіком вже давно втратили спільне щастя й геть перестали розвиватися.

Розлучилися ми мирно й спокійно. Він забрав собі автомобіль, а мені залишив квартиру. Старший син вже давно поїхав працювати за кордон, а молодша донька вийшла заміж.

Так, доволі рано,  у 18, але вона щаслива. Вони з чоловіком заробляють гроші, з дітьми не поспішають, адже “потрібно побачити світ” і я їх розумію.

Після розлучення мені було доволі важко усвідомити свій новий статус, адже довелося починати все з самого початку. Але знаєте, вже через місяць у мене відкрилося друге дихання, я почала втілювати в життя ті мрії, на які не наважувалася раніше.

Вже дуже давно, ми з подругою хотіли відкрити власну тур-фірму й ось нарешті ми знайшли на це час.

Так, грошей ми вклали достатньо, але за ці роки нам вдалося організувати таку велику кількість екскурсій нашою Батьківщиною, що всі вкладені кошти повернулися доволі швидко. За це час, ми встигли відвідати найчарівніші куточки України й в одній з поїздок я зустріла Мирослава.

Жив він на Закарпатті й це було кохання з першого погляду! Звичайно, більшість з вас буде мене засуджувати, але я взагалі не жалкую про ці стосунки.

Так, Мирослав мав дружину, але навіть цей факт не зупинив наші шалені почуття. Ми таємно зустрічалися і знаєте, я продовжую його кохати навіть після того, як ми розійшлися. А ще, у мене під серцем його дитина.

Ви не подумайте, я навіть не сподівалася на те, що він кине дружину заради мене та й він ніяких обіцянок не давав. У них з дружиною спільний бізнес та вже дорослий син. Окрім того, вони разом виховують племінника Мирослава, батьки якого загинули в страшній автокатастрофі.

Саме тому, коли я дізналася про свою вагітність вирішила одразу розірвати наші стосунки. Мені здається, не варто руйнувати їх родину заради власного щастя.

У мене й так завжди буде його частинка – наша дитина. Але йому я про це не сказала.

Коли я сповістила про це свою доньку та сина, радості в їх голосі я не почула. Сподіваюся, вони змінять свою думку та зрозуміють мене, а як ні, то я й сама зможу дитину виховати.

А ви мене засуджуєте чи підтримуєте?

КІНЕЦЬ.