Ще з молодих років, зі шкільної лави я була правильною дівчинкою в усьому.

Я досить таки добре вчилася на радість своїм батькам та завжди думала головою, як то кажуть.

Стосунки з хлопцями, були не для мене довгий час, у мене були зовсім інші пріоритети. Я навіть і не зустрічалася ні з ким, на той час. Так, просто дружба та спілкування і не більше того.

А потім на горизонті з’явився він самий – Михайло.

З ним мені було дуже просто та комфортно. Закінчувалося наше шкільне навчання, залишалося менше як пів року до випускного, коли Михайло запросив мене на перше побачення.

Він був на 11 років старший за мене, всіляко намагався зацікавити мене як людина, завжди вів себе виховано і ніколи не дозволяв чогось зайвого.

Природно, що я дивилася на все це через рожеві окуляри. Такий наречений: вихований, розумний, з хорошою машиною та своєю квартирою, з власним бізнесом, та ще й дуже симпатичний.

Загалом, наче справжня мрія, а не чоловік. Однолітки мої ще не досягли таких висот, тому Михайло дуже добре вирізнявся поміж них.

Мені пощастило з ним дуже. Після пропозиції вийти заміж, ми зіграли шикарне весілля.

Він став моїм чоловіком на довгі роки. Зараз я дивлюся на це з іншого боку, ніж бачила це все раніше.

Сказати, щоб я була в захваті від нього, це не зовсім так. Але, і стверджувати, що він не намагався, або обділяв мене – теж не можу.

Загалом, Михайло був ідеальним чоловіком та батьком наших трьох дітей. І ще він був досить далекоглядним.

Чоловік з часом вмовив мене здобути вищу освіту і увійти в хороший сімейний бізнес. Не один раз він говорив, що все одно піде раніше за мене, адже він старший набагато за мене. Тому, мені варто бути в курсі всього і могти, в крайньому випадку, прогодувати дітей.

Так минали роки. В нас, в матеріальному плані і в стосунках все було просто ідеально. Все змінилося в той день, коли Михайлу стало недобре.

Але, намічалася важлива зустріч по бізнесу і він категорично не хотів залишати справи, щоб зайнятися своїм здоров’ям.

Угода відбулася, і ми вирушили відзначати цю подію з партнерами. А потім його забрала швидка.

Згодом чоловіка не стало. Всі гроші світу знецінилися в одну мить.

Мені здавалося, що це просто поганий сон. Потім настав відчай і суцільний смуток. Але, діти буквально врятували мене.

Я не могла їх залишити самих і тому почала ставати на ноги, адже розуміла, що тепер я їх надія єдина і мій обов’язок відповідати за них. Всю себе я стала присвячувати дітям та бізнесу, думала, що робота і рідні люди врятують мене.

Зараз мені 38 років.

З того моменту минуло вже п’ять років і я розумію, що тільки тепер почала хоч трохи радіти життю.

Та зараз, щиро кажучи, хоча мені незручно зізнаватися в цьому, мені не хочеться залишатися самій, але й де знайти порядного чоловіка, який зміг би піти на трьох дітей я не знаю.

Можливо просто змиритися і залишитись самій. Але ж я не вважаю себе старою і хочу бути коханою. За ці роки я так втомилася бути одна і тягнути все на собі, так хочеться поруч хорошої та турботливої людини.

Але думаю, що щастя жіночого більше ніколи не побачу. Кому я потрібна з трьома дітьми? Невже таких зараз кличуть заміж?

КІНЕЦЬ.