Зі знайомою моєю Людмилою ми з колясками часто разом гуляємо, у нас діти одного віку, лише два тижні різниці. Ми з нею просто в одному під’їзді живемо, а познайомилися в нашому парку, зовсім випадково теж.

Тепер подруги ми з нею, можна сказати, хороші. Колишні друзі після народження дитини якось відійшли зовсім, а з Людмилою ми кожен день разом з дітками гуляємо, годинами розмовляємо про те і про це.

Дзвоню їй якось пару тижнів назад, кажу, ви коли гуляти підете сьогодні?

А вона мені:

“Ми не підемо з дитиною гуляти сьогодні, у нас підгузників немає!”.

Зі своїм чоловіком Людмила, як виявилося, посварилася напередодні, виявляється, він грюкнув дверима та й собі пішов.

Залишив її зовсім без грошей, майже без їжі, на орендованій квартирі. Як так можна вчинити взагалі?

У Людмили зараз п’ятимісячна маленька дитина, тому коло спілкування зараз у неї дійсно дуже вузьке: чоловік, мама та й я, подруга по прогулянкам. Ми з нею, що називається, з зовсім різних пісочниць, і в звичайному житті зустрілися і спілкувалися б навряд чи.

Я з звичайнісінької сім’ї, мама вчителька, тато електрик. Людмила ж – дочка досить заможного бізнесмена, вийшла заміж всупереч волі і вибору її мами й тата.

Ну, чесно кажучи, тут я батьків Людмили дуже добре розумію. Чоловік її мені теж не подобається зовсім. Самозакоханий якийсь, ціни собі все ніяк не може скласти. Всі м’язи качає в спортзалі, то без роботи сидів, вони перебивалися з хліба на квас, на дитячі виплати.

Зараз начебто влаштувався кудись він на роботу, гроші з’явилися, але їй він їх майже не дає.

Щось там собі для більярду купив аж за 3 тисячі гривень, це в той час, коли вдома в холодильнику нормальних продуктів зовсім немає.

Не знаю, що вона в ньому знайшла взагалі. І дитину йому народила ще для чогось, хоча син йому явно не потрібен.

А от Людмила мені, як людина, дуже подобається. Вона добра, весела, легка в спілкуванні, дуже відкрита і щира. Намагається бути хорошою мамою – пісеньки включає малюкові, гімнастику робить, піклується з любов’ю.

Після почутого, я їй кажу, ну заходь, підгузників позичу тобі хоча б, ми з чоловіком якраз велику економ-пачку купили вчора, так що у мене їх багато.

Вона прийшла, з дитиною, зрозуміло. Дала подрузі підгузників кілька штук, банку суміші для малюка – у неї теж закінчувалася, виявляється! Одяглися ми всі, пішли на вулицю.

Діти заснули в колясках, як завжди. Я Людмилі кажу, слухай, ну а що далі? Збирайся та їдь до батьків своїх і живи з ними, раз так все вийшло у вас з чоловіком.

А вона мені у відповідь каже:

“Так я їздила вже до них, вони сказали, щоб я їхала назад! Ти вийшла заміж, кажуть, ось і вирушай до чоловіка! Налагоджувати з ним стосунки, а до нас дорогу забудь, лише в гості можете приїжджати!”

Суперечка в сім’ї подруги, виявляється, розпочалася через те, що чоловік Людмили додому повернувся лише під ранок, відключивши телефон, поки його не було. А коли дружина по приходу додому обурилася на те і стала говорити, щоб він йшов туди, де він всю ніч гуляв, спокійно відповів:

– Ну і піду, подумаєш! Сама ж дзвонити будеш через пару днів мені, будеш просити мене повернутися додому.

Я навіть повірити в це не можу – нічого собі, батьки! Дочку рідну з дитиною малою на поріг не пустили – налагоджувати, кажуть, відносини з чоловіком, ти сама його вибрала, такого. Танцюй, тобто, під його дудку? Дзвони, прощення проси за своє невдоволення тим, що він додому прийшов під ранок і дитині підгузників не купив? В голові не вкладається!

Саме незрозуміле для мене було в тому, що батьки Людмили – люди дуже багаті. Подруга мені розповідала, що мати з батьком живуть у великому двоповерховому котеджі, мають кілька машин, кілька квартир – в тому числі, і за кордоном якусь нерухомість.

Мати Люди часто літає на шопінг до Європи, батько не вилазить із закордонних відряджень, об’їздили вже весь світ, і Людмилу в дитинстві і юності повозили вони скрізь досить. Копійки вони точно не рахують, і перспектива пару років годувати і утримувати дочку і внука начебто не повинна налякати їх.

Татусь он в ресторані за раз легко може залишити пару тисяч гривень – цієї суми Людмилі і дитині з лишком вистачило б на місяць. Зараз вони і то мають набагато менше, з таким-то годувальником.

Будь батьки Люди бідними пенсіонерами, що живуть самі небагато і ледь зводять кінці на дві пенсії, там в якійсь мірі зрозуміло. Для таких людей повернення дочки з дитиною на руках – дійсно суцільна проблема.

Але для заможного бізнесмена, який цілком може, не особливо обмежуючи себе, купити дочці невелику окрему квартиру, щоб їй де жити було, повестися так, як повели батьки подруги – просто незбагненно.

Я розумію, напевно, вони ображені на свою доньку Людмилу за те, що не послухала вона їх свого часу, вийшла заміж за такого чоловіка, хоча вони були проти. Але навіщо ж так? Всі ми робимо помилки.

У підсумку Людмилі таки довелося дзвонити чоловікові. І мало не вибачатися за свою поведінку і сказані того вечора слова.

Все вийшло, як він сказав – витримала два дні і стала просити повернутися. Їсти ж потрібно щось і дитина мала на руках. Повернувся.

Тепер все лише ще гірше у них! Він постійно дорікає їй, що без мене ти ніхто, мовляв! Каже, що буде робити, що захоче, гуляти, скільки мені треба, дружину свою не питаючи.

А, можливо, батьки Людмили в чомусь мають рацію: дочці вже давно потрібно дорослішати і розраховувати тільки на себе? Свого часу вчинила так, як хотіла, батьків своїх не послухалася. Нехай тепер несе всю повноту відповідальності.

Людмила доросла людина, і годі сподіватися на тата, який в будь-якій ситуації прилетить, як Бетмен, всіх покарає і врятує світ? Наступного разу вона подумає добре, перед тим, як щось вирішувати. Ну або принаймні слухати, що їй кажуть рідні люди, тобто батьки.

Але мені дуже шкода її, а допомогти не можу нічим. Як мала б вчинити зараз моя подруга?

КІНЕЦЬ.