Маленький Ілля мріяв на новий рік отримати велику іграшкову пожежну машину. Проте, знайшов під ялинкою лише стару дідову шкарпетку. Але вона зробила у його житті справжнє диво!

Виховував мальнького Іллюшу його дідусь. Батько покинув їх, коли Іллюші було 2 рочки, а мама знайшла собі другого чоловіка. Одним словом, із самого дитинства всією родиною хлопчика був його дідусь.

Дідусь старався звісно, працював на двох роботах, але забезпечити хлопчика всім необхідним було важко. Не говорячи вже про іграшки.

Але одного року , хлопчик дуже хотів знайти у себе під ялинкою велику пожежну машину зі сходами або ігрову приставку. Але , прокинувшись вранці першого січня, хлопчик знайшов під ялинкою тільки стару дідову шкарпетку.

Хлопчик запхав усередину руку і дістав звідти одну-єдину шоколадну цукерку – «Білочка». Ілля розплакався від розпачу і розбитих дитячих мрій. А дідусь пригорнув до себе онука і сказав:

– Заспокойся, Ілля, чого плачеш?

Дурник, ти ж не знаєш , що це не проста, а чарівна шкарпетка.

– Чарівна?

– Так, чарівна!

– Дідусю, а що тоді ця шкарпетка може?

– А ось що: якщо ти з’їси цю цукерку, а шкарпетку покладеш сюди на поличку, то вранці, коли прокинешся, станеться справжнє диво – в шкарпетці знову з’явиться така сама цукерка. І так буде кожного дня, хоч сто мільйонів років! Уявляєш?

Ілля перестав плакати і йому вже дуже хотілося випробувати чарівну шкарпетку.

Минав час, а чарівна шкарпетка ще жодного разу не підвела свого власника, і щоранку видавала нове маленьке диво – шоколадну цукерку “Білочка”. Всі дітки заздрили Іллі.

А от дідусеві було ой як непросто бути щоденним рабом шкарпетки. Проте він гідно справлявся з цим завданням.

І от, коли Ілля пішов вже в школу, йому було дуже цікаво, як у шкарпетці з’являється нова цукерка. Він цілу ніч не спав і все зрозумів, і побачив.

Зараз, Ілля вже дорослий мужчина, у нього народився син. Дідусь ще живий і живе разом з онуком та його сім’єю.

А минулого року , на Новий рік, Ілля без зайвих слів вручив дідусеві його стару пошарпану вовняну шкарпетку.

Дід запхав руку всередину і дістав з неї звичайне зелене яблуко і просто голосно заридав. А потім підхопився і закричав:

– Ура! А яблуко моє улюблене – зелене! Дякую, Ілля! Але дивись, щоб завжди були такі самі, зелені !

–Діду, це ж чарівна шкарпетка хіба вона не в курсі?

Так, це непросто! Але вже ось цілий рік у дідовій чарівній шкарпетці щоранку з’являється нове зелене яблучко.

КІНЕЦЬ.