Моя бабуся – людина з найдобрішою душею. Як вона сама каже, у житті їй дуже пощастило зустріти своє справжнє кохання і провести разом стільки часу, скільки було відведено.

Дідусь пішов з життя нещодавно. Він був доктором наук, викладав у університеті. Вони з бабусею багато подорожували, часто літали за кордон, жили у гарній трикімнатній квартирі у новобудові у центрі міста, купили собі невеликий будиночок у селі, де дуже любили проводити час. Загалом, проводили таку старість, про яку багато людей похилого віку можуть тільки мріяти.

– Софочка, ми можемо собі все це дозволити, – завжди повторював дідусь своїй коханій дружині.
У бабусі є дві дочки, мою маму бабуся народила від свого першого чоловіка від першого шлюбу, тітка Тетяна – дочка дідуся та бабусі. Тетяна перестала спілкуватися з усією сім’єю, коли я була ще зовсім маленькою.

Мені розповідали, що в них виник якийсь конфлікт через те, що вони з дідусем переписали на маму свою стару квартиру, де я провела своє дитинство. Мама з вітчимом і зараз у ній живуть. Тетяна через це дуже образилася і на маму, і на своїх батьків, після цього вона перестала спілкуватися з усіма і майже 15 років взагалі не з’являлася.

Коли дідуся не стало, Тетяна одразу з’явилася. Її дуже цікавило питання спадщини.

– Ти б хоч на церемонію прощання рідного батька приїхала, – докорила Тетяні мама, коли їй раптом зателефонувала сестра, – а то це якось зовсім нелюдяно виходить.

Тетяна заявила, що їй ніколи й вона має багато справ, та й живе вона в іншому місті, а їхати далеко. Все майно дідусь заповів бабусі. Ще за життя він хотів, щоб вона сама розпорядилася всім, як захоче.

Бабуся дуже тяжко перенесла втрату чоловіка, захворіла, зник її звичний вогник в очах. Я запропонувала їй переїхати до нас, у нас велика квартира, поруч ліс та озеро, онуки були б раді бабусі і їй з нами було б добре.

– Наташа, я не хочу вас стискати. У вас сім’я. Я краще продам свою квартиру і куплю однокімнатну поряд з вами. Мені тепер така велика квартира не потрібна, та й важко мені в ній, все про Артура нагадує, – сказала бабуся.

Так і вирішили вдіяти. Поки ми чекали на момент, коли бабуся зможе вступити у спадок, стали самі підшукувати їй квартиру. Несподівано зателефонувала мама та повідомила новину, яка приголомшила всіх.

Тетяна приїхала до бабусі, просила в неї грошей. Виявилося, що вона влізла у величезні борги, мала кілька кредитів, де було вже дуже багато прострочок по платежах, і кілька мікропозик, де відсотки вже були більше, ніж самі позики. Тетяна не працювала, жила на допомогу, платити їй не було чим, ось вона і прийшла до бабусі.

– Це ж моя рідна дочка, як я можу їй відмовити, – сказала бабуся.

А я не розумію. Ця рідна дочка відмовилася від сім’ї через гроші та квартиру, не спілкувалася з ними понад 15 років, коли людям похилого віку потрібна була допомога, її ніколи не було поруч.

Навіть на похорон свого батька вона не приїхала. З’явилася лише тоді, коли були потрібні гроші. Тепер вона чекає, що бабуся продасть все своє майно і дасть їй гроші на погашення її кредитів, а я обурена цією ситуацією до краю.

З Тетяною я ніколи в житті не спілкувалася, тож підштовхнула мою маму на розмову з нею.
– Навіщо ти матері на жалість тиснеш? Ти не з’являлася стільки років, а тепер усі гроші в неї хочеш забрати!

– Я ж не силою в неї їх забираю, – відповіла Тетяна, – вона сама не проти мені допомогти. Тобі квартира дісталася, ти завжди на усьому готовому жила, дай іншим пожити, не лізь не у свою справу!

Мама тоді дуже сварилася з сестрою, її теж обурювала така поведінка. Ми пробували говорити про це з бабусею, пояснювали їй, що Тетяна знову зникне, як отримає гроші.

– Я ж її мати, нехай вона не спілкувалася з нами стільки років, усілякі ситуації бували, але я не можу кинути її в біді, – стояла на своєму бабуся.

Тетяна нахабно користується добротою бабусі, а та просто не може їй відмовити. Вже знайшлися покупці на квартиру, бабуся збирається частину грошей одразу віддати Тетяні.

– Ба, давай спочатку тобі купимо нову квартиру, облаштуємо там все і тоді вже з грошима, що залишилися, роби так, як захочеш. Подумай спочатку про себе, – запропонувала я.

Бабуся погодилася. Дізнавшись про це, Тетяна розлютилася, подзвонила мені та наговорила купу проклять, буквально облила мене брудом з ніг до голови.

Я вважаю, що вчинила правильно, умовивши бабусю спочатку зробити все для себе. На її місці я взагалі навіть розмовляти не стала б з такою людиною як Тетяна. Прикро, що людською добротою та м’якістю можуть користуватися таким зухвалим чином.

КІНЕЦЬ.