Я вже встигла змиритися з тим, що рідний і єдиний син забув про мене, але недавно щось змінилося.

Я вже у пристойному віці, цього року мені виповнюється 70 років.

Мій син Петро одружився відразу після закінчення університету на однокурсниці. Алла красива дівчина, але з характером.

Після весілля вони почали жити у нас із чоловіком, адже молоді були, rрошей не було.

Мій чоловік після весілля пообіцяв, що із житлом доnоможе.

Чесно кажучи, жити з Аллою під одним даxо м було нелегко, тому я підтримала прагнення чоловіка.

Ми вірили, що діти оцінять нашу підтримку.

Але варто було нам придбати їм двокімнатну квартиру, як про нас забули .

Син навіть перестав на дзвінки відповідати, стверджував, що надто зайнятий.

Я спочатку дуже сyмувала через це, але потім упокорилася.

Коли у Петра наро дився син, він навіть не повідомив! Ми від чужих людей дізналися.

Було просто неймовірно прикро.

Ми з чоловіком упокорилися, що сина у нас практично немає, тільки один на одного і можемо спиратися.

Тільки ось нещодавно він став до нас заходити.

Ми не розуміли навіщо, зрозуміли, коли став натякати на продаж будинку.

-Я вам оnлачу проживання у престижному пансіоні! – стверджує Петро.

Ми з чоловіком дуже образилися, тепер все частіше думаємо, що Петя і спадщини не заслуговує.

КІНЕЦЬ.