Ми з чоловіком одружилися коли мені виповнилося 18 років. Спочатку з дітьми ми не поспішали, потрібно було спочатку отримати освіту, знайти хорошу роботи, придбати власне житло.

Я навчалася заочно і працювала. Чоловік також працював і ми вирішили взяти житло в кредит. Коли ми завершили ремонт в новенькій двокімнатній квартирі, ми замислились про дітей.

Виявилося, що все не так просто. Ми почали звертатися до різних фахівців, ходити до церкви їздити до народних бабусь – але все було марно.

Так пролетіло довгих дев’ять років. І коли надії вже зовсім не залишилося, я запропонувала чоловікові взяти дитину з дитбудинку на виховання. Чоловік відразу мене підтримав і ми почали оформляти потрібні папери.

Нам дуже сподобався один маленький хлопчик трьох років. Він сидів біля вікна і плакав, був дуже сумний. Я відразу відчула до нього якесь тяжіння.

Ось тільки виявилося, що в нього є ще сестричка, якій п’ять років і вона дуже не хоче з ним розлучатись. Ми з чоловіком не планували двох дітей, але після недовгих роздумів, ми вирішили всиновити їх обох.

Ми з чоловіком були дуже щасливі, коли привезли цих двох янголят до себе додому, а які були вони щасливі, я вам не можу передати. Їхні очі світилися так, як ніщо інше, словами передати їхню радість я не в силах. Це треба було бачити.

Минуло вже два роки. В нас дуже щаслива родина, діти люблять нас, а ми їх. Але це, ще не все, три місяці тому, ми дізналися, що я чекаю дитину, ви уявляєте?

В нас так довго не було дітей, а тепер їх буде скоро троє. Я думаю, що Бог так вирішив, що цим двом діткам потрібні батьки, а потім дав і нам дитятко.

КІНЕЦЬ.