Олена своїх батьків пам’ятала тільки з фотографії.

Виховувала її бабуся. Як їй дали опіку, ніхто особливо не знав.

Бабуся була слаба завжди, скільки пам’ятала її Олена.

Може на той момент, коли не стало її батьки, з бабусею все було добре, але коли дівчинка пішла до школи, старенька почала скаржитися – серце, мовляв.

До лікарні вона намагалася без потреби не ходити – раптом ще внучку заберуть.

Вона просто домовилася із сусідкою, що якщо щось трапиться, то та обов’язково допоможе.

Так і жила Олена, маючи двох бабусь, за якими треба було вже й доглядати. Найближчі ж люди у її житті…

…Коли Олені виповнилося 16, бабуся дуже заслабла.

Приїжджав її старший син Павло, сварився щось із приводу її квартири.

Олена до ладу нічого не зрозуміла. Бабуся, як він поїхав дуже переживала, і пізніше їй викликали швидку.

У лікарні вона пролежала два тижні. Добре, сусідка, допомогла.

Не стало старенької, коли Олені було дев’ятнадцять років.

Тут і з’ясувалося, що квартира належить дядькові Олени!

Чоловік бабусі ще до того, як його не стало написав дарчу на сина. Цей син був нерідний бабусі.

З нього було взято слово, що мачуха житиме у квартирі поки її не стане. Добре, що не виставив раніше…

Олена навіть і не знала, що дядько зовсім чужа їй людина.

Саме тому він, мабуть, і не приїжджав до бабусі.

Дівчині він дав тиждень на виселення. Іти не було куди. Від батьків їй нічого не залишилося у спадщину, там було ще важче.

Родичі батька внучку не визнавали та й гульбанили вони частенько.

Добре, що бабуся заздалегідь відкладала гроші й сама Олена працювала…

…Олена підійшла до квартири сусідки і постукала у двері.

– Бабо Маріє, можна я у вас залишу речі? – запитала з порога вона. – Все одразу я не можу забрати. Потроху переїжджатиму…

Сусідка сплеснула руками від почутого.

– Все ж таки виставив тебе дядько! – похитала головою вона.

– Ну та гаразд, Бог йому суддя… А ти куди зібралася? Я сама живу, та й бабусі твоїй я обіцяла… Залишайся в мене, поки не станеш на ноги. Навіщо гроші витрачатимеш?

А я з тебе не візьму багато. Замість плати прибиратися будеш у мене.

Тільки спати доведеться на кухні, кімната в мене одна.

Треба диван твій забрати, у мене навіть розкладачки немає. Павло ж усе викине або продасть. Я попрошу сусідів, перенесуть…

Дівчина зраділа. Вона ще вчилася. Гроші їй були дуже потрібні, а підробітки приносили не так багато, як хотілося б…

…Минули роки. Баби Марії не стало… Олена працювала, вийшла заміж за Геннадія.

Жити молодята стали з батьками чоловіка. А квартира баби Марії дісталася Олені. Вона почала її здавати в оренду.

Свекруха прийняла її добре. Раділа, що син таку гарну дівчину знайшов.

Самій їй у житті не дуже пощастило. Чоловік гульбанив, сварився.

Але йти не було куди – квартира була чоловіка.

Раніше вона жила з його батьками, і його батько був такий самий.

Жінка вже почала переживати, що й син буде таким самим.

Він, дивлячись на батька, теж частенько бурчав і сварився, докоряв матері.

Але надія була на краще. Олена його стримувала… Невістка для неї була, як промінчик світла!

Вони одразу подружилися.

Свекруха Ганна Василівна перша дізналася про вагітність Олени.

Потім дуже зраділа, що дівчинка буде. Вона теж хотіла дівчинку, але не склалося – єдиного сина мала тільки.

Дівчинка народилася здорова, але галаслива. Швидше за все, через те, що вона погано спала.

Свекор приходив і галасував, коли Маринка засинала. Геннадій влаштовував сварки, бо жінки з малою не можуть впоратися.

От і галасувала мала.

А потім Геннадій і взагалі став часто не ночувати вдома…

…А одного разу сталося несподіване.

Олена в той день в вирішила влаштувати генеральне прибирання в квартирі.

Вона познімали штори й поставила їх пратися.

Тим часом жінка взялася мити вікна. Олена вже закінчила з вікнами у кімнаті, коли пролунав наполегливий дзвінок у двері.

Вона здивовано витерла руки кухонним рушничком і пішла відкривати.

На порозі стояла молода дівчина. Олена здивувалася – це була Світлана, та сама квартирантка, якій вони з чоловіком здавали в оренду квартиру баби Марії.

– Світланко, щось сталося?! – запереживала Олена. – Щось у квартирі?

– Так, сталося! – самовпевнено заявила дівчина. – Тільки не в вашій квартирі!

Світлана дала їй якийсь папірець.

Олена прочитала, що там написано й очі вирячила від побаченого.

– Так, так, я вагітна, – сказала Світлана. – І батько – ваш чоловік!

Олена не знала, що робити…

Ганна Василівна одразу зателефонувала синові і попросила терміново прийти.

Він був веселий – десь гульбанив. Сварка був між Геннадієм і коханкою. Вони сварилися не соромлячись нікого.

Той казав все припиняти, вона казала, що піде до юриста…

Коли Світлана пішла, Геннадій перейшов на Олену.

– А що ти хотіла?! Тільки дитиною цікавишся. Толку від тебе немає! А я чоловік! Ви з матір’ю навіть погуляти мені не даєте. Іди в магазин, дістали мене всі…

…Олена, коли Геннадій заснув, тихо зібрала речі й пішла. Свекруха плакала, але не відмовляла…

Пішла Олена в квартиру баби Марії. Речей Світлани вже не було. Зате був безлад і бруд.

Олена переживала, що Геннадій може прийти, одразу викликала майстра змінити замки і взялася за прибирання. Дочка, на диво, тихо спала весь цей час.

Чоловік з’явився тільки через два дні. Намагався відчинити двері, але замки були вже інші.

– Вона переїхала.

– Відкрий, я до тебе!

– Ні. Я подала на розлучення!

Розмовляти більше не було про що. Вони розлучилися.

Геннадій іноді приходив, але все більше веселий. Олена у такі моменти його не пускала.

Колишня свекруха відвідувала їх частіше, і вона була бажаною гостею.

У них так і залишилися хороші стосунки…

…Телефонний дзвінок від Ганни Василівни пролунав пізно ввечері.

– Олено, я в лікарні…

– Що трапилося?!

– Та нога тут в мене…

– Що вам принести?!

— Зранку, зараз не треба… Халат, нічну сорочку, ну сама напевно знаєш. Привези своє, у нас однаковий розмір. Не ходи до нас.
Вранці Олена відвела Маринку в садок і поспішила до лікарні. Виявилося, що у колишньої свекрухи постійні сварки з чоловіком…

– І що ми тепер робитимемо, Ганно Василівно? Ви ще молода, п’ятдесяти немає. Так не можна! У вас є внучка. Я можу запропонувати вам переїхати до нас. Я знаю, що там квартира не ваша. Сама мала подібне. Погоджуйтеся. Треба з чогось починати. Головне – перший крок. Я ж змогла.

Ганна Василівна подала на розлучення й переїхала до Олени.

Їй дуже не хотілося турбувати дівчину, але вона не могла залишитися з чоловіком…

…Час ішов. Маринка пішла у перший клас, Олена працювала, заочно закінчила інститут. Взяла квартиру в кредит, стару продала.

Ганна Василівна теж працювала, вона стала гарнішою і знайшла хорошу посаду. А ще у неї з’явився чоловік.

– Олено, як ти думаєш, заміж мені не пізно? Як мені відповісти на пропозицію?

– Заміж? Те що треба! Це ж прекрасно!

– Ти не хвилюйся, я допоможу з твоїм кредитом. Я переїду до Миколи. Тобі теж треба влаштовувати своє життя. Набридла я уже вам.
– Тепер я й сама впораюся. Мені підвищили зарплату. Зараз у нас все гаразд. Я так рада за вас. І не набридли ви анітрохи, ви ж як мама для мене! Що б ми без вас робили?

Маринка буде сумувати. Ви вже нас не забувайте…

…Весілля Ганни Василівни й Миколи було скромним. Гостей, окрім Олени, Маринки й дітей Миколи не було.

Геннадій не прийшов.

Нічого не поробиш…

Зате їх підтримали найголовніші люди у їхньому житті! І зараз вони щасливі…

КІНЕЦЬ.