Моя свекруха завжди дуже хотіла онуків. Ми з Олександром теж хотіли дітей, але той факт, що ми жили у квартирі його матері, яка не була повністю нашою, утримував мене від цього кроку.

Хоча свекруха жила зі своїм залицяльником Сергієм у його будинку, я турбувалася, що вона може повернутися, якщо їхні стосунки не складуться, і це, звісно, ускладнить нашу життєву ситуацію.

Незважаючи на все це, свекруха продовжувала наполягати на тому, щоби ми подарували їй онуків. Коли я пояснила їй свою ситуацію,

вона запропонувала нам обміняти квартиру, якщо її присутність раптом стане проблемою. Я у відповідь запропонувала обміняти квартиру на дві менше прямо зараз, але вона відмовилася.

Тоді мій чоловік запропонував нам викупити її половину в квартирі в кредит і внести гроші на депозит, щоби остаточно відчути себе в безпеці.

Свекруха погодилася, але з умовою, що я підпишу квитанцію про відмову від цих грошей, якщо ми з чоловіком раптом розлучимося.

Я неохоче погодилася, бо це був єдиний шлях вирішення.

6 місяців потому квартира була оформлена на наше ім’я, і ми чекали дівчинку. Моя свекруха почала приділяти мені більше уваги або через мою вагітність, або через щире бажання покращити зі мною стосунки.

Однак я досі не можу забути ту квитанцію – постійне нагадування про недовіру, яка започаткувала новий розділ нашого життя.

КІНЕЦЬ.