Марина була зайнята приготуванням млинців, чекаючи на повернення чоловіка з роботи. Славко, її син, у цей час зазвичай крутився у своїй кімнаті, з нетерпінням випрошуючи ще млинців і постійно називаючи її “матуся”.

У свої п’ять років Славко, усиновлений рік тому, дорожив сімейними моментами, мав свою кімнату та іграшки. Марина, вагітна дочкою на ім’я Катруся, пам’ятає, як їй сказали, що вона не може мати біологічних дітей.

Розмірковуючи про свою зростаючу сім’ю, вона помітила незвичайне мовчання Славка і пішла перевірити його.

Вона знайшла його в темряві, заваленого іграшками, і у страху, що його відправлять назад до дитячого будинку через нову дитину. Непорозуміння виникло через необережні слова сусідки, які Славко підслухав.

Втішаючи його, Марина запевнила його у своєму коханні, розвіявши його страхи. Вони мовчки обнялися, підтверджуючи свій сімейний зв’язок.

Після народження Катрусі Славко взяв на себе роль дбайливого старшого брата, з нетерпінням чекаючи на той день, коли вони зможуть грати разом.

Якось, готуючись до зустрічі з батьком, вони зіткнулися з тою самою сусідкою. Продемонструвавши зрілість, Славко допоміг їй із сумками, показавши, що він виріс як турботливий та уважний брат.

Сім’я з нетерпінням чекала спільного проведення часу, а Славко прагнув стати для своєї молодшої сестрички спрямовуючою фігурою.

КІНЕЦЬ.