– Оксано, ти у своєму житті постійно обираєш не тих чоловіків. Пора б тобі навчитися, розбиратися в чоловіках, тобі сорок п’ять років, а ти щоразу наступаєш на одні й ті самі граблі, – кзала мама своїй доньці, наливаючи їй у чашку кави.

– Мамо, ну що я можу вдіяти. Начебто спочатку вони всі добрі, а потім вилазить із них негатив і незрозумілі проблеми. Як розпізнати?

– Доню, Віктор із самого початку був такий. Він не приймає нас, просто ти дивишся на нього із захопленням, нічого не бачиш, крім нього. Або не хочеш бачити.

Чотири роки тому вона познайомилася з Віктором і майже одразу почали жити разом. А до цього була двічі заміжня, але обидва рази невдало. У неї двоє дітей, дочка від першого шлюбу, вже доросла і одружена, а від другого шлюбу син, йому десять років.

Живуть майже чотири роки разом, заміж він їй не пропонує, має квартиру, він придбав її в іпотеку. Оксана якось натякнула йому на весілля, і сказала, що має гроші, і їх можна вкласти в його квартиру, щоб було спільне житло, але Віктор сказав:

– Одружуватися офіційно не будемо, мене й так влаштовує, а раптом розійдемося, квартиру свою потім ділити не хочу.

Оксана, побачивши вперше Віктора одразу закохалася, зовні вона саме такого хотіла чоловіка, симпатичного, спортивного, серйозного. Між ними проскочила іскра, коли зустрілися у кафе випадково. Вона була з подругою, а він із друзями відзначав день народження. Швидко закрутилося, і він запропонував їй переїхати до нього.

– Вікторе, я не одна, у мене син, йому десять років, і я не можу його залишити у бабусі. Мій син завжди зі мною, – відразу ж повідомила йому Оксана.

– Нічого страшного, переїдь із сином, – спокійно відреагував Віктор.

Оксана заробляє добре, вистачає і на себе і на сина, практично нічого не потребує, але Віктор заробляє в рази більше. Після того, як стали жити разом, у них бюджет не об’єднався, скидаються на їжу разом, а решту платять самі за себе.

Оксана звикла свого сина забезпечувати сама, у Віктора не просить грошей. Віктор на її сина практично не звертає уваги, він з днем ​​народження його не вітає, вже, не кажучи про те, щоб подарувати якийсь подарунок, або разом сходити кудись. У нього своїх двоє дорослих дочок, обидві одружені, а йому скоро виповниться п’ятдесят.

Оксана намагається порозумітися з його рідними, з його доньками, завжди вітає зі святами, з днем ​​народження. Ще не було такого, щоби вона залишила без подарунка його родичів. Віктор сприймає це як належне. Він навіть попередив її:

– Оксано, кажу тобі один раз, більше не повторю, але ти маєш запам’ятати раз і назавжди, десятого вересня у моєї мами день народження. Тож будь добра, вітай її.

– Звичайно, Вітя, я запам’ятала, не хвилюйся.

Але сам Віктор з родичами Оксани не спілкується, і навіть з друзями її категорично не хоче мати нічого спільного.

Іноді, якщо чує, як Оксана пояснює щось синові, він намагається дати їй поради, що неправильно виховує свого сина.

Якось вона, привітавши його маму, запитала:

– Вікторе, чому ти ніколи не вітаєш мого сина, або мою маму з днем ​​народження?

Він подивився на неї з подивом:

– Оксано, я люблю тебе, ти знаєш про це. А твоїх рідних і друзів я не повинен любити, вони для мене ніхто.

Оксана застигла від почутого, вона дивилася на нього, до неї не доходили слова.

– Тобто як ти не зобов’язаний? А чому я зобов’язана любити твоїх рідних? Я до твоїх дітей, матері, друзів ставлюся з теплотою, повагою. Такого ще не було, щоби я не привітала їх зі святами. Я вважаю, що це само собою має бути. Якщо ти приймаєш мене, любиш і поважаєш, ти маєш поважати моїх рідних також.

Після цієї розмови Оксана сильно задумалася. За чотири роки їхнього спільного життя, Віктор жодного разу не сходив з Оксаною та її сином у кінотеатр, парк, чи просто прогулятися. Вони завжди удвох ходять із сином. Доходить до того, що відпочивати вона їде вдвох із сином, а потім уже окремо з Віктором. Сина залишає з матір’ю, вона відчуває, що її син дратує його. Син росте, а у Віктора роздратування лише наростає.

Оксана не розуміє, що в нього на думці. Ніколи вони не сваряться, не скандалять. Віктор спокійний, завжди рівно ставиться до неї, навіть якщо вона ставить йому провокаційні питання, інший би давно розізлився або образився, а він чітко і спокійно відповідає.

Якось при черговій розмові про їхні стосунки вона сказала:

– Я хочу, щоб у нас була дружна сім’я, щоб усе робили разом, але ти нас весь час поділяєш, мені прикро за своїх рідних та близьких.

– Я тобі вже казав, і повторюю вкотре, що люблю тебе, а решту твоїх родичів, любити не повинен і не зобов’язаний. І чому ти ображаєшся, до тебе ж я ставлюся добре.

– Але ти ображаєш мене своїм ставленням до мого сина!

– А що тут образливого? Це твій син, ти його й люби, і ще він має десь батька, от і нехай його любить.

– Вікторе, але так не чесно. Я ставлюся до твоїх рідних доброзичливо, а ти до моїм ніяк.

– Оксано, давай закінчимо цю розмову, і більше не повертатимемося до неї. Я не виправлюсь, я такий. Мені не потрібні твої близькі.

Оксана не знала, що сказати. Вона старається для Віктора, вона дуже хороша господиня, і він неодноразово говорив їй про це. Він навіть своїй старшій дочці каже:

– Моя Оксана – чудова господиня, я таких жінок не зустрічав. Готує смачно, прибирає акуратно, у нас чистота та порядок, прийди у будь-який час дня та ночі, у квартирі все блищить.

Оксана не могла заснути після чергової розмови з Віктором, і коли на роботі побачила її подруга, спитала:

– Щось ти виглядаєш погано, плакала чи що? Начебто Віктор твій спокійний і не скандальний?

– Ой, подруго, люба, не знаю, що робити. Напевно, я піду від нього. Давай під час перерви побалакаємо, я тобі все розповім, – зі сльозами сказала вона.

– Заспокойся, у тебе просто нерви здали, – спокійно сказала подруга, коли в перерві вони сиділи в кафе.

Оксана в подробицях розповіла подрузі розмову з Віктор, та була дуже здивована.

– Як таке може бути? А я думала, у тебе все чудово.

– Ось і я спочатку думала, але потім зрозуміла, що треба йти. З одного боку, хочеться і кохання, і турботи, він каже, що кохає мене. Але з іншого боку, просто не переносить моїх близьких.

– Знаєш, що скажу тобі подруго? Якщо чоловік любить жінку, він любить її дітей, добре і з повагою ставиться до її близьких. Мене ображало б таке ставлення до моїх рідних, а ти з ним живеш чотири роки. Який приклад подаєш своєму синові? Він спочатку бачить неправильну модель сім’ї. По суті, чоловік і жінка – це єдине ціле, а він що бачить? Дві різні людини живуть під одним дахом, і все. Розумієш, у майбутньому він будуватиме такі ж відносини в сім’ї, де чоловік живе своїм життям, а жінка просто для зручності.

Оксана плакала, вона й сама розуміє це, тому вирішила піти від Віктора.

– Біжи від нього, це не твій чоловік. Він тебе не любить, хоч і говорить про любов до тебе. Він просто використовує тебе, як хатню робітницю – приготувати, випрати, прибрати, у вас і бюджет роздільний. Іди, не оглядаючись. Ти живеш не з коханою людиною, а з сусідом по квартирі, не потрібен йому твій син, отже, і тобі такий чоловік не потрібен. Чоловіки, вони як поїзди, один пішов, чекаємо наступного! Тож обов’язково знайдеться твій, який буде таким, про якого мрієш.

– Дякую тобі подруго. Ти мені розплющила очі, як усе правильно і чітко пояснила, розставила все по своїх місцях. І справді, що мене тримає біля нього? Ти тільки підтвердила мої наміри піти і забути.

Оксана пішла того ж вечора, не пояснюючи нічого Віктору, а він не питав. Зібрала речі, синові зателефонувала та сказала, щоб після тренування їхав до бабусі, там йому все пояснить. А синові пояснювати нічого не треба, він знає і розуміє, що живуть вони в Віктором до певного часу. І ось цей час прийшов, він радий за свою матір і за себе. Матері теж не довелося нічого пояснювати, нарешті вона почула її.