Нещодавно я Ліду зустріла, ми з нею не бачилися давно.

– Можливо це звучатиме дивно, але моя свекруха – просто ангел, – розповіла мені якось однокласниця колишня Ліда, з якою ми зустрілися випадково і розговорилися, бо не бачилися давно.

– Дійсно, без сарказму, вона ідеальна. Тільки ось з чоловіком ми мало не розлучилися після поїздки до неї в гості, як не дивно виходить. А так не свекруха – а просто мрія, справжнє золото.

Свекруха Ліди, як виявилося – просто чудова та дуже добра жінка. Щира, тактовна, всіх шкодує вона, все вміє, все розуміє, на останні копійки купує подарунки для внучки своєї. Мати чоловіка Ліди ніколи не жила для себе. Сенс її життя – в служінні та присвяті себе своїй сім’ї.

Вона ніколи не обідає в ресторанах, навіть думки не має такої, просто не може зрозуміти сенсу походів туди – навіщо? Вдома все смачніше і дешевше набагато, просто й порівняти не можна ті харчі. Вже не кажучи про те, що дешевше і корисніше.

І в її будинку це реально так – вибір страв різних і смачних, смак – краще, ніж в ресторані. Вона любить стояти біля плити, і в будь-який будній день у неї, як у фокусника, на вибір – м’ясо, птиця, риба і пара гарнірів, ще не кожна господиня може приготувати таке.

А вже на свята стіл буквально ломиться від дуже смачних наїдків і напоїв. Не свекруха, а золото, можна сказати.

Мати чоловіка Ліди, в той же час, просто зовсім не користується косметикою, навіть кремом, при цьому виглядає дійсно дуже чудово.

Чоловік Ліди з самого початку був дуже здивований від кількості кремів і баночок дружини, адже ніколи не бачив стільки цього “добра” і не розумів навіщо воно, і завжди з подивом згадує дитинство – в їхньому будинку такого не було.

– А це в тебе для чого? Вечірній? А навіщо? А це? А вони що, різні, чи що, ці креми? Чудеса!

Чоловік щиро дивується – мама нічим не мажеться і ніколи не купувала такого, і в шістдесят сім виглядає на сорок п’ять. Поки це йдеться зі сміхом, але з роками до цього сміху все більше домішується подив.

Свекруха Ліди завжди знає, хто з її близьких який чай п’є, кому недосмажити м’ясо, а кому пересмажити, хто солить їжу мало, а хто багато, і ухитряється з однієї каструлею всім догодити, адже комусь і молока не можна, вона такого ніколи не залишить без уваги.

Наче все добре, можна сказати, все ідеально. Коли сім’я за столом, вона мало не з рушничком біля столу бігає – кому що подати, чи все нормально, чи всім всього вистачає, чи у всіх вилки, щоб і не дуже гаряче, але й не холодне.

Коли і що їсть жінка сама, ніхто не знає.

– А ваша тарілка де?, – можуть запитати у неї.

– Любі, та я не хочу! Напробовалась усякої смакоти сама ще на кухні, поки все це готувала. Ви їжте, їжте! Беріть ще!

При цьому вона зовсім не справляє враження примітивної домогосподарки, яка не розвивається зовсім і не має часу для себе.

Вона завжди дуже багато читає, цікаво розповідає, спостерігає за людьми і робить вельми цікаві висновки. Тобто з нею є про що поговорити, не тільки про борщі та котлети.

Мати чоловіка Ліди завжди вдома, коли не на роботі, весь час щось робить, завжди біля плити, їй подобається готувати смачненьке для когось.

А витягнути її кудись дуже важко, швидше неможливо. Звали погуляти, в кіно, в театр – ні, не хоче. А хто ж прибирати буде? Вечерю готувати?

– Ні, діти, спасибі, ви йдіть, погуляйте, відпочиньте, потім мені розповісте, а я краще вдома буду, у мене тут і вистачає роботи, справ багато накопичилося.

Вона завжди всім і всіма задоволена, ніколи не підвищує голос.

Вона, здається, ніколи не хворіє. Про всі її недуги дізнаються після них і випадково.

Поруч з нею всім затишно, надійно, спокійно. Кожного підтримає, для кожного знайде необхідні добрі слова.

І все б нічого, але чоловік Ліди хоче бачити такою ж і свою дружину, як його рідна мати.

А дружина, скажімо так, трохи не така, м’яко кажучи. Трохи повільна, трохи лінива, і вже витрачати своє дорогоцінне життя біля плити або з ганчіркою точно не готова, як більшість сучасних жінок.

І з роками надії чоловіка на те, що дружина просто в силу молодості не така, як мама, а далі все налагодиться – тануть.

Поки Ліда з чоловіком довго не бачать свекрухи, все в порядку у їх домі та сім’ї. Якось пристосовуються, і живуть ніби не погано.

Але з’їздивши до мами і порівнявши в черговий раз, чоловік приходить в подив.

У мами все блищить, мама все встигає, мама завжди посміхається, нікого не дорікає, не кричить і не повчає, мама завжди все сама, мама ніколи не питає, як кому посмажити яєчню, і скільки цукру класти в чай. І, щоб не було вдома, а чоловік Ліди завжди ставить свою маму їй у приклад. Але Ліда не така, вона просто інша.

Зовсім не їздити до мами не можна, це ж мама. І так поїздки звели до мінімуму, тому що після них в сім’ї одні суперечки та непорозуміння. Але виходить постійно лише гірше – пів року не бачивши “дітей” і внучку, мама викладається на всю котушку, перевершуючи саму себе.

А останнім часом і чотирирічна дочка Ліди “перекинулася” до бабусі. Бабуся добра, лагідна, безвідмовно грається з нею будь-коли, читає і все купує. У бабусі і мама не потрібна. А мамі, звичайно, прикро.

Мама красуня, розумниця, має хорошу освіту. На двох мовах розмовляє, приємна в спілкуванні, працює, стежить за собою. Вона людяна та щира. Ліда моя дуже любить свою свекруху, вона для неї робить лише добро.

Але через неї дуже багато проблем у сім’ї Ліди, а вона відчуває себе нещасною жінкою, хоча дорікнути своїй свекрусі, їй зовсім нічим.

Але Ліда вже не хоче їздити до мами свого чоловіка, уникає спілкування з нею, адже через неї лише проблеми має одні.

А я й не знаю, права моя однокласниця чи ні. Хіба від такої свекрухи можна відвертатись?

КІНЕЦЬ.