Зараз я живу в невеличкому селі. Є у мене двоє діток: син і донька моя.

У моєї дорослої доньки вже є своя сім’я, у неї досить таки заможний чоловік, живуть вони зараз у місті.

Донечка моя Галина, якій зараз 42 роки дуже добра у мене дитина. Вона часто приїжджає до мене зі своїм чоловіком, майже щовихідних.

Донька завжди прибирає мені в хаті, готує різні смаколики, адже мене давно ноги підводять, вже й город свій сама обробити не можу. Чоловік її Олежик, як я називаю його багато років, усе мені робить. Він і підмітає на подвір’ї, рубає дрова, а нещодавно і воду мені в хату провів. навіть не знаю, щоб я робила без їх допомоги.

Галина з зятем живуть досить таки небідно. Мають дві квартири, автомобіль у кожного є.

Старший син Галини вже сам на себе заробляє, вони часто їздять відпочивати за кордон.

Та ось вже у мого сина доля зовсім не склалася, на жаль, зараз йому 39 років і мені дуже за нього болить душа, це важко для матері усвідомлювати.

Мій Сергій дуже рано покинув батьківський дім. У нього був характер важкий, він ніколи не слухався моїх порад.

Згодом одружився і пішов в зяті, став жити у сватів моїх.

Всі гроші вкладав в обійстя тещі, а потім у них там щось не склалося, навіть не знаю, хто в тому винен, але теща виставила мого сина з однією сумкою за ворота.

Після того Сергій довго працював на заробітках, але толку не мав з того.

Не зібраний він якийсь, не серйозний, ту копійку відкласти не може. Але ж він – дитина моя, турбуюся я за нього.

Приїхав з тих заробітків з Польщі з порожніми кишенями, привіз якусь дівчинину бідову з сусіднього села, проситься жити до мене.

На минулих вихідних, коли Галина приїхала, я сказала доньці, що може перепишу хатину свою на сина, вона у мене маленька зовсім, не якійсь там хороми. Нехай одружується з тією дівчининою та й живуть біля мене, адже шкода мені їх, та й знаю, що ніхто їм, крім мене, не допоможе.

Він же син мій, турбуюся за його непросту долю. А Галина аж в лиці змінилася. Сказала, щоб на наступні вихідні я її не чекала.

Відтоді донька ще не приїжджала ні разу. Але ж у неї все є, я не думала, що це її так образить, я ж нічого поганого не хотіла, думала вона все необхідне для життя має, а й то навіть більше. Хіба їй потрібна ця стара хата?

А у сина свій куток би був, господарство тримали б з дружиною, та й Галині легше було б, невістка мені б щось допомогла. Я всім хотіла, як краще, а якось недобре вийшло. Тепер моя душа не на місці, навіть що робити не знаю.

Чи я неправильно вчинила і потрібно хату ділити на двох? Шкода сина, адже, вийде так, що в нього не буде власного даху над головою, у Галини він же є.

КІНЕЦЬ.