З першого дня свекруха примудрилася зробити так, що я не хочу з нею спілкуватися. Як, до речі і її син. Вона влаштувала з нашого весілля натуральні поминки за своїм чоловіком, якого не стало за півтора місяця до нашого весілля. Але це ми погані, неуважні, черстві діти, які зганьбили матір, вигнали зі свого весілля, а не вона не сповна розуму.

Весілля ми з чоловіком готували заздалегідь, бо хотілося зібрати близьких рідних, яких розкидало по всій країні. Дату призначали майже за рік, щоб усі змогли заздалегідь підготувати собі відпустку на потрібне число. Для багатьох це виявилося справжньою проблемою, тому що відпустку у вересні хочуть багато хто.

Нам потрібно було організувати купу рідні, придумати, як і хто їх зустрічатиме, де розміщувати їх, щоб усім було комфортно, як транспортувати потім містом. Це були такі схеми, що в голові це все не трималося, довелося купувати дошку, щоб усе записувати.

Банкетну залу теж бронювали дуже заздалегідь, а потім щотижня дзвонили й нагадували, що в нас все чинно. Задовбали, напевно, всіх там, проте точно були впевнені, що нам в останній момент не розведуть руками “а ми про вас забули”.

Мали приїхати мої батьки, молодша сестра з чоловіком, старший брат із сім’єю, мамина рідна сестра, брат та батько чоловіка, бабусі у кількості чотирьох штук. І всі із різних куточків країни, а хтось навіть з Європи.

Свекруха в підготовці не брала участі, у неї була поважна причина – її чоловік сильно хворів. Вона моталася до лікарні двічі на день, носила домашню їжу, сиділа поряд. Вже тоді було відомо, що час закінчується, з таким станом організму не врятує навіть диво.

Закономірний фінал відбувся приблизно за півтора місяця до нашого весілля. За всіма підрахунками виходило, що сорок днів доведеться якраз на день нашого одруження.

Коли свекруха трохи оговталася після похорону, вона безапеляційно заявила, що ми маємо перенести весілля.
– Ви маєте виявити повагу. Сороковини завжди відзначають, цього дня не веселитися треба, а поминати.

А як ми все скасуємо? У людей вже квитки на руках, зала замовлена, фотографа знайдено, все вже налагоджено саме до цієї дати. Якщо ми посунемо дату, то буде катастрофа. Її чоловіка, звичайно, шкода, але живим треба жити. А ми з чоловіком живі, і ми так довго готували це весілля.

Перенести немає жодної можливості. До того ж свекруха та її чоловік ніколи не були особливо віруючими, наскільки я знаю. Звідки тоді така впертість у дотриманні православних традицій?

Докази та аргументи не справляли на маму чоловіка жодного враження. Вона стояла на своєму – переносьте весілля та крапка. Коли вона зрозуміла, що нічого переносити ми не будемо, вона закотила скандал і сказала, що тоді вона не прийде на наше свято. За підсумками вона таки прийшла, але краще б не приходила.

Свекруха на весілля з’явилася в жалобі та навіть на голову пов’язала чорну хустку. Це привертало увагу гостей, ті, хто знав її, підходили висловлювати співчуття, а вона лила сльози й розповідала, як їй важко. Хоча важко було мені, я тримала себе в руках щосили, щоб не обігріти маму чоловіка стільцем.

Але найцікавіше почалося безпосередньо на банкеті. Свекруха своїм першим тостом не привітала нас, а попросила всіх підняти чарки та згадати її чоловіка. Гості були в такому шоку, а як ми з чоловіком “зраділи”.

Гаразд, це проїхали, далі пішли вітання від нормальних людей, усі відволіклися, хоча не звертати уваги на невтішну вдову, яка періодично починала плакати, було складно. А через якийсь час мати чоловіка знову взяла слово. Усі напружилися.

– Я бажаю молодим такого ж кохання, яке було в мене з чоловіком. Дуже шкода, що його зараз немає з нами, він би потішився за вас. Згадаймо його, у нього сьогодні сороковини.

Мене вже відверто трясло. Хотілося в неї чимось кинути. Чоловік, зважаючи на все, відчував схожі емоції. Свекруха того разу сіла назад, але через хвилин двадцять вона захотіла знову закликати всіх згадати померлого.

Чекати на її чергову проникливу промову не стали, чоловік і його брат вивели маму з-за столу і відправили додому. Правильно, від гріха якомога далі. А то невідомо, чим би це скінчилося.

Далі весілля проходило весело, всі намагалися забути про вибрики свекрухи, хоча настрій вона трохи зіпсувала, звичайно. Але тепер мама чоловіка ображається на нас – мало того, що не поважали, весілля не перенесли, то ще й із зали вивели, зганьбили її перед людьми.

Я тільки за – нехай ображається. Сподіваюся, її образа буде така сильна, що вона взагалі ніколи зі мною спілкуватися не буде. Це буде чудова компенсація за те, що вона перетворила моє весілля на поминки.

КІНЕЦЬ.