– Виходь за мене? Я поки що з матір’ю живу, але мене на роботу в райцентр кличуть, обіцяли дати житло. Ну як?

– Микола прибрав сніжинки з шапочки й куртки Тетяни, пригорнув до себе, і шепотів їй гаряче:

– Не можу чекати, ти така… Тягне мене до тебе, давай швидше одружимося, га?

І цілував, цілував так, що в Тетяні перехоплювало подих!

Вона Миколу змалку любила, вони були сусідами.

Мати Тетяни Галина Петрівна з мамою Миколи – Мариною Денисівною дружили. Вони давно все за них вирішили.

І Тетяна прошепотіла у відповідь:

– Звісно вийду, Микольцю! Ну перестань, ну що ти робиш, побачать!

…Одружилися вони через місяць, Микола весь звівся, так його любов здолала.

Марина Денисівна навіть на Тетянку почала скоса поглядати – що ти з сином зробила, що зовсім хлопець знемагає?

Але відгуляли весілля, і перший, і другий день, і зажили вже тепер по-сімейному.

У батьків Миколи будинок був великий, старша сестра давно вже вийшла заміж і поїхала.

– Живіть, місця всім вистачить! – раділа Марина Денисівна, й до чоловіка казала: – А ти, Грицю, що все мовчиш? Невістка у нас хороша, спритна, ми ж Тетянку з пелюшок знаємо, на очах росла! От тепер буде підмога нам, оце радість!

– А я що, Маринко, я тільки за! – Григорій Васильович тихий був мужик, дружина у них верховодить, а він їй не суперечить.

– Ох ти і мовчун ти, Грицю, до свахи краще піду, з тобою хіба поговориш?

З Галиною тепер Марина щодня шепотілися. Про те, як заживуть великою родиною, краще, аніж раніше. А там дивишся й онуки спільні підуть, от радість!

Тільки у Миколи плани були інші, набридло йому курей годувати, грядки перекопувати й кролям траву возити.

Та й життя це замурзане сільське не для нього. У нього дружина красуня, з такою ніде не соромно, у райцентр їхати жити він задумав, а далі видно буде.

Марина Денисівна як почула, що син з молодою дружиною їхати зібрався, то аж присіла!

Як так у райцентр? Та це ж, мабуть, Тетянка Миколку підбурила, нічна зозуля завжди денну перекує!

Переїхали від батьків Тетяна з Миколою потихеньку, не чекаючи сварок.

У райцентрі їм квартирку дали. Тетяна в дитячий садок хотіла піти працювати, і в училище вчитися на вечірнє, але Микола заперечив – нічого чужих дітей бавити! Своїх народять – тоді й няньчити буде.

Але Тетяна влаштувалася менеджеркою у торговий центр, у відділ верхнього одягу.

Сама Тетяна вбралася – красива, як модель!

Микола з роботи за нею заїде, помилується, як вона на людях красується, і вони додому йдуть. А вдома… вдома Микола голодний.

У нього на вечерю котлети, чи гуляш, а на десерт, для того й від матусі з татом він переїхав – дружина молода.

Але так тривало недовго, Тетяни вагітність для Миколи стала несподіваною.

– Ти ж сам казав, що сина хочеш? – дивувалася Тетяна

– Ну не так одразу, не встиг ще з тобою я налюбитись, а ти вже й дитя задумала, – Микола так дивно сказав це, ніби це було без його згоди.

А через пів року, коли животик у Тетяни став добре помітний, Микола став її ніби навіть цуратися.

Не цілував, як раніше, і часто їздив до матері допомагати, та ще й із ночівлею, залишаючи дружину одну.

– Та чого тобі трястись у цьому автобусі зі мною? А мати твоя днями приїжджала, он яблука тобі привезла. Тож ти з нею вже побачилася! Тепер уже згодом у село разом поїдемо, вдома краще сиди, – ніби відмовлявся від неї Микола.

Тетяна відчувала це і не нав’язувалась, думала добре, кажуть так буває, що чоловік вагітну дружину як жінку не сприймає.

Але коли дочка народилася і Тетяна щаслива, тримаючи рожевий згорток, вийшла до чоловіка, він не кинувся до неї, як колись.

Тільки ледь помітно кривувато посміхнувся:

– Вітаю тебе з донькою!

Наче це тільки її свято, а в очах його читалося – навіть сина не змогла народити!

Але Тетяна і тоді вірила, що не може її Микола раптом так охолонути до неї. Це він просто до доньки ревнує, але Тетяна доведе, що все не так, що вона любить його, як і раніше.

І Тетяна, намагаючись не розбудити чоловіка – адже йому на роботу вставати, тихо, навшпиньки, несла галасливу Даринку. Годувала на кухні, сповивала, заколисувала.

Вранці з чоловіком вставала, готувала йому сніданок, давала з собою обід.

А Микола бурмотів:

– Третій день котлети з макаронами! Ти ж вдома сидиш, а я один на трьох роботах…

Микола все частіше посилався на те, що матері з батьком допомогти треба, а потім залишався у них ночувати. Мовляв, мати з утоми біленької дала, от і заснув на дивані…

І Тетяна, втомившись від такого життя, вирішила одразу поїхати до своїх батьків. Ну вони ж по сусідству. Сюрприз чоловіку зробити.

Вона взяла Даринку, зібрала речі.

– Може Микола зрадіє, що я приїхала, – думала вона. – Сусідка його з дитинства кохана, дружина ненаглядна з донечкою!

Мама зустріла її вигуком:

– Тетянко, що у вас коїться?! Маринка каже, ти Миколі і вдома працювати кажеш, і чи не на трьох роботах, а тобі все мало? Ти мовляв там звикла гарно вдягатися і гуляти казна з ким! Та це ж як так, Тетянко?

Микола ж втомлений до матері приїжджає відіспатися. А тут мені Ігорівна розповідала, що бачили Миколу твого, як він під ранок від Наталки виходив.

Натякає, що не його в тебе дитина, ось він в загул і пішов!

Ти що робиш, доню? Втратиш мужика, наш Миколка такий хлопець гарний, та ми ж його з народження знаємо, ох, Тетяно!

Та й я подругу втрачу, сваха скоса дивиться на мене останнім часом!

Тетяна так і сіла з Даринкою на руках на диван.

Ось і мама її вважає винною, всі проти неї, та що це таке?!

З мамою й татом Тетяна потім сяк-так помирилася, хоча мама так і продовжувала журитися, що Тетяна такого хлопця не втримала.

Рідного батька в дочки забрала, Наталі задарма віддала.

Але думка поїхати засіла в Тетяни – важко так жити, коли всі проти тебе. Просто неможливо…

І через деякий час Тетяна поїхала у місто з маленькою Даринкою.

Влаштувалася на роботу в дитсадок, туди ж і Даринку прилаштувала.

Орнедувала кімнату і почалося її нове життя.

Ольга Михайлівна – власниця квартири, виявилася дуже душевною жінкою.

А трохи пізніше Тетяна познайомилася і з її сином Андрієм.

Андрій у всьому допомагав Тетяні, а Дарина прямо не злазила з рук, коли він до них заходив. Тетяна повірити не могла, що бувають такі добрі й дуже надійні чоловіки.

І коли Андрій запропонував вийти за нього заміж, Тетяна погодилася. Вона вже не уявляла їх із Даринкою життя без Андрія.

На день народження Андрія вони з Тетянкою вирішили зібрати тільки рідню. Син Іванко ще маленький, ні до чого влаштовувати галасливі застілля.

Приїде мама Андрія Ольга Михайлівна й сестра Світлана.

Тетяна довго думала, чи кликати своїх батьків? Адже у них за ці роки стосунки так і не налагодилося. Чи поїдуть вони?

Батько останнім часом запитливо дивився на Тетянку і мовчав.

Мовчав, коли вона з Миколою розлучилася.

Мовчав, коли Тетяна не витримала сусідства Миколи і розмов про те, з ким він гуляє, і що дочка не від нього, і у місто з Даринкою поїхала.

І коли Тетяна привезла до них Андрія знайомитися, і сказала:

– Мамо, тату, познайомтеся, це Андрій, я вам про нього розповідала. Ми вирішили одружитися!

Батько глянув несхвально, і головою так похитав, наче хотів щось не дуже добре про Тетянку сказати. Хоча руку Андрію він потис, але неохоче.

Мати потім Тетяні пояснила, що батько вважає, раз заміж вийшла – терпи, вмій життя налагодити, нема чого скакати – один, другий.

Той зраджує, кого не тримають, а чим цей Андрій кращий? Переживає батько за тебе, дочко!

Але Андрій сам наполіг:

– Тетянко, не ображайся на своїх, вони люди старого виховання!

І сам зателефонував, запросив і попросив їх у гості приїхати.

Квартиру подивитися, адже не були у них жодного разу, Тетяна ж із Андрієм самі до них у село часто їздили.

А з автовокзалу вони батьків зустрінуть, хай не переймаються!

І батьки Тетяні таки збиралися.

Галина Петрівна найкращу кофту одягла, хвилювалася, чоловіка розпитувала:

– Ну що ж, якщо ми до них приїдемо, то це означає, що ми їх визнали, що ми згодні?

А може й пора, скільки часу минуло, та й що ти, Василю, все мовчиш?

Василь Іванович тільки крекнув, одягаючи нові черевики – в місто ж їдуть!

– Та не знаю я, Галю! Дивитися треба, ніби вже рік живуть, та й нас не забувають. Набрехала тобі Денисівна твоя, Миколку свого вигороджувала, а ти й піддалася. Та й я, старий бовдур, туди ж! – Василь Іванович спересердя кинув черевик, – Не можу я в цих черевиках ходити!

Приїхали Галина Петрівна й Василь Іванович заздалегідь.

Добре Тетяна з Андрієм теж раніше їх зустрічати приїхали.

Галина Петрівна застидалася стоїть озирається. А Василь Іванович вигляду не подає, дивиться впевнено.

Тетяна збоку подивилася на батьків – маленькі вони стали, постаріли. І шкода стало, всі минулі образи відступили.

Іванка вони з мамою Андрія вдома залишили, а Дарина з ними, тут же з машини вискочила:

– Бабусю, дідусю, ми тут!

Обійнялися, Галина Петрівна й Василь Іванович руку Андрію потисли.

В машину сіли, розгубилися, Галина Петрівна раптом згадала про подарунок, конвертик для Андрія, ніби потім не встигнуть.

– Василю, конверт давай, бо ж забули!

І неголосно Даринці сказала:

– Внучечко, я не дістану, ти передай конвертик… Вітчиму своєму!

А Дарина голосно, на всю машину:

– Бабусю, а хто це – ВІТЧИМ?

Тут Василь Іванович раптом перестав відмовчуватися:

– Ти що говориш? І внучці Даринці так ласкаво:

– Та це бабуся щось наплутала, ти, внучечко, ручку простягни, й тату своєму передай конвертик, адже там там тато сидить?

– Звісно, тато, а ти що діду, не знаєш? – весело засміялася Дарина!

Ох які дивні ці дорослі?

Хіба не видно, що у Даринки найкращі мама, тато й братик Іванко! І бабусі й дідусі найкращі, Дарина всіх любить.

І бабусю Олю, і дідуся Василя і бабусю Галю! А ще й тітку Світлану, вона Даринці каблучку маленьку подарувала, якраз на її пальчик.

Наскільки рідними можуть бути чужі, настільки чужими часом бувають рідні…

Якщо не схаменуться…

КІНЕЦЬ.