Ірина зупинилася у дверях і застигла, побачивши, що її квартира практично порожня.

Жінка схвильовано присіла на стілець, що стояв біля входу, і з подивом обвела очима коридор.

Хтось за її відсутності виніс практично все, навіть стару шафу.

Вся побутова техніка, у тому числі холодильник та телевізор, пропали з квартири.

З меблів також майже нічого не залишилося. Тільки старий стіл та двоспальне ліжко з дитячим диванчиком.

Зібравшись із думками, Ірина хотіла викликати дільничого, але спочатку вирішила набрати чоловіка і запитати його, що зробити.

Роман взяв трубку з третього разу і, не даючи дружині сказати ні слова, зухвало заявив:

– Я забрав усе, що було куплено на мої гроші!

– Це ти все забрав? – новина здивувала Ірину.

– Я не розумію. Навіщо? Куди ти забрав?

– Я пішов від тебе. Невже ти нічого не зрозуміла? – єхидно засміявся у слухавку Роман.

– Як пішов? Куди? – До жінки ледве доходили слова чоловіка.

– До іншої. Набридла мені ти, Ірино. Не влаштовуєш ти мене ні як жінка, ні як господиня.

– Чому ти мені жодного разу нічого не казав? – розгублено спитала Ірина, для якої слова Романа стали справжньою несподіванкою.

– Ну от зараз сказав, – засміявся у слухавку чоловік. – Цим і задовольняйся.

– Як же ми будемо жити з дітьми? У нас тепер порожня квартира…

– Мені яка справа, – посміхнувся Роман.

– Все бувай!

Ірина слухала короткі гудки в трубці і повірити не могла в те, що через десять років шлюбу чоловік так підло з нею вчинив.

І не тільки з нею, а й з дітьми, при цьому витяг із квартири все, що вважав за потрібне.

Його вчинок став для Ірини зрадою з огляду на те, що їй ще доводилося оплачувати іпотеку.

Жінка з переживанням подумала, що вона не витримає такого навантаження. Спочатку їй було дуже важко.

Ірину навіть почали відвідували погані думки, щоб закінчити всі ці переживання.

Від необачного кроку її утримували лише двоє дітей та мама, яка вчасно прийшла на допомогу.

Свекор і свекруха, дізнавшись про те, що син покинув дружину, одразу відхрестилися від неї та онуків.

– Якщо Роман не живе з тобою, то ми тобі допомагати не будемо! – Зневажливо заявила жінка.

У принципі Ірина не надто розраховувала на їхню допомогу, оскільки й раніше вони не прагнули допомогти.

Від спільних знайомих вона незабаром почула, що Роман одружився з тією дівчиною, до якої пішов.

Три роки пішло у жінки на те, щоб витягти себе та своїх дітей із тяжкого становища.

Вона вже майже не згадувала про колишнього чоловіка та його рідню, як раптом вони самі нагадали про себе.

– Привіт, невістка! – Зателефонувала Ірині свекруха.

Жінка одразу ж напружилася. Три роки Ольга Василівна не дзвонила їй, а тут раптом з’явилася.

Були великі сумніви, що вона зненацька відчула провину за сина і вирішила запропонувати свою допомогу.

– Здрастуйте, – сухо відповіла Ірина, не бажаючи показати, що дзвінок її насторожив.

– Як справи? – поцікавилася Ольга Василівна, хоча за тоном було зрозуміло, що їй це не дуже цікаво.

– Все відмінно!

– Рада за тебе. Я ось чому дзвоню, – вирішила перейти до справи свекруха.

– Ти знаєш, що з моїм Ромчиком сталася біда, коли він повертався на машині додому?

– Ні, не знаю, – холодно відповіла Ірина.

– Не погано було б хоч іноді цікавитись життям свого колишнього чоловіка, – з осудом промовила Ольга Василівна.

– Мені це без потреби.

– Твій чоловік тепер тяжко заслаб, – надривно промовила свекруха. – За ним тепер догляд потрібний.

– Співчуваю, – у голосі Ірини чулася байдужість. – Однак нагадаю, що він колишній чоловік.

– Навіщо мені твоє співчуття? Забери Романа до себе і доглядай його! – Наказним тоном промовила Ольга Василівна.

– З чого раптом? У нього є нова дружина, нехай вона й дбає про нього, ну чи ви, – запропонувала жінка.

– Катя його покинула. Коли він ще був у палаті, негідниця зібрала речі і поїхала, – пробурмотіла свекруха.

– Тоді щиро співчуваю вам, – стримуючи зловтіху, відповіла Ірина.

– Ти мені зуби не заговорюй, а забирай Рому до себе.

– Ні!

– Совість май, у вас же двоє дітей, – вирішила надавати на святе Ольга Василівна.

– Коли ваш син три роки тому виніс всі речі з квартири, він про дітей взагалі не думав, то чому тепер я маю про нього думати? Як колись мені сказав Роман, мені яке діло, – парирувала у відповідь Ірина, в глибині душі радіючи тому, що її колишній чоловік отримав за заслуги.

Розмова зі свекрухою закінчилася тим, що Ольга Василівна посварила її і кинула слухавку.

Ірина чула, що жінка спочатку забрала Романа до себе, але довго з ним поратися не захотіла.

Через місяць, не витримавши навантаження та відповідальності, покладеної на неї, Ольга Василівна здала сина до спеціалізованого закладу та повністю викреслила його зі свого життя.

Родичам свекруха скаржилася на те, що вчинила так, бо сама стара і немічна, щоб доглядати Романа, а ось його колишня дружина могла б і взяти чоловіка до себе.

КІНЕЦЬ.