Світлана витирала сльози куточком запраного, але такого затишного халата. Їй хотілося вити, скиглити та, можливо, навіть когось покусати.

Чоловік сказав, що вона негарна. Кинув ці слова їй в обличчя, як мокрий рушник. Порівняв її зі старою і буркотливою дружиною сусіда з третього поверху, назвав коровою, а потім одягнув випрасуваний дружиною костюм, взяв обід і пішов на роботу.

Весь день усе падало з рук у бідної Світлани. Колеги здавались ще мерзеннішими, ніж завжди, а відвідувачі дурнішими, ніж зазвичай.

Вона сумувала всією своєю неосяжною душею, втиснутою в тіло п’ятдесят четвертого розміру. Сумувала, але думала, що треба купити в магазині, щоб приготувати вечерю.

Потрібно, напевно, зробити відбивні, а для цього купити яловичину… яловичину… Він назвав її коровою! Він назвав її негарною!
Те, що красою вона не відрізнялась, Світлана знала й так. Спочатку так говорила мама з бабусею, потім свекруха, а тепер ще й чоловік.

Від чоловіка це було особливо боляче чути. Раніше він ніколи так із нею не розмовляв. Мабуть, у нього хтось є, мабуть, він її скоро покине. На автоматі нахамивши черговому покупцю, Світлана згадала, що сьогодні записалася до перукаря, треба було оновити колір волосся.

Губи викривила натягнута усмішка. Навіщо їй витрачати гроші, хіба зробить фарбування її красивішою? Але коли вже записалася, то треба йти, Марійка не пробачить, якщо та просто не прийде.

Перукарка Марійка ось уже двадцять років стригла і фарбувала Світлану, їй вже навіть не треба було говорити, який колір, яка довжина – вона все знала сама. За двадцять років будь-який дурень вивчить, адже зачіска Світлани усі двадцять років не змінювалася.

Марійка одразу зазначила, що з клієнткою щось не так, і з властивою їй делікатністю уточнила, чому у той погляд тухлого оселедця.
– Вас категорично не можна стригти у такому стані! Так що, дорогенька, я вже звільнила вуха і готова слухати ваше горе. Голову треба упорядковувати, починаючи зсередини, а то фарба криво ляже.

Світлана обурено підвела очі, грізно пирхнула і розплакалася. Ридання чергувались уривчастими фразами, але вона все ж таки змогла розповісти перукарці, що за камінь лежить на її серці.
– Ви мене розсмішили та трохи й сумно. Ну так і що з того, що чоловік назвав негарною. Це не привід так зволожувати атмосферу, це привід стати гарнішою!

Світлана підвелася, почала плутано перераховувати вади фігури, рідке волосся, маленькі очі та інші власні недоліки, але була безжально перервана перукаркою.

– Ви думаєте, що краса – це про модельних дівчаток? Ви така кумедна! Краса це те, що ви покажете світові. Тут стягнула, тут підкреслила, там підфарбувала. Хороший майстер і з рідких трьох волосин створить цікаву зовнішність. А у маленьких очах теж може з’явитися свій шарм, адже дрібний діамант залишається діамантом! Треба займатися собою.

– Але я не маю на це часу, – спробувала гнути свою лінію пригнічена таким натиском Світлана.

– Та що ви кажете? А що ж ви робите вдома?

Клієнтка почала перераховувати свої турботи по господарству. І прання, і прасування, і приготування, і прибирання, і заняття з дитиною, правда, він вже виріс, але все-таки. Коли тут займатися собою?

– Тобто, на цю нісенітницю ви час знаходите, а зробити себе трохи прекраснішою – ні? То я вам скажу, що це можна виправити. Замість прасування штанів чоловіка – манікюр, замість першого, другого і компоту – похід на укладання, та й таке інше в тому ж розрізі. Краса вимагає жертв, і що тут поробиш, що жертвою вашої краси стане ваш чоловік, він же сам цього хотів.

Світлана мовчала та перетравлювала інформацію, яку на неї звалила раптова “гуру”. Навіть на пропозицію цього разу змінити зачіску та колір волосся машинально кивнула головою і знову поринула у свої думки.

Роздуми продовжилися і вдома, чим шокували чоловіка, який повернувся з роботи. На нього не чекала звична вечеря, а дружина була свіжопофарбована в незвичний колір.

А найгірше, що в її незвичній голові відбувалися якісь незнайомі чоловікові досі процеси, що позначалися на обличчі дружини небаченими раніше виразами.

Чоловік зробив боязку спробу поскандалити, але в нього не вийшло, бо скандалити, коли на тебе не звертають уваги та навіть не слухають – дивно. Тоді чоловік вирішив профілактично образитися і піти спати, не побажавши дружині на добраніч. Про їхню ранкову розмову він вже й думати забув.

І дуже навіть дарма, бо саме та розмова і стала поштовхом для всіх змін, які увірвалися у розмірене життя сімейної пари. Чоловік з приреченістю дивився на гарну дружину і побут, що скочувався до первісного хаосу. О, де ж ви, любі серцю гарячі котлетки? Про те, що штани були колись випрасовані, довелося теж забути.

Проте чоловік змушений був згадати, що сорочки не з’являються самі собою в шафі, а якщо судочок після роботи не помити, то він так і нудьгуватиме брудний у раковині, і їжею сам теж не наповниться.

Але тепер поряд з ним була вродлива жінка. Це помітили сусіди, друзі та навіть неприємні колеги. Помітив і чоловік, що Світлана походила на тих жінок, на яких він задивлявся. Тепер у нього була своя домашня Афродіта, хай вже й у роках, та все одно. Сиди та милуйся її красою. Але чоловікові чомусь не хотілося милуватися.

Йому хотілося, щоб із гаманця перестали так стрімко відлітати гроші, а в холодильнику знову з’явилося щось смачне замість порожнечі. І щоб дірку на шкарпетках хтось зашив. Не Афродіту ж про це просити.

КІНЕЦЬ.