Надя готувала улюблені пельмені свого чоловіка Олега, коли почула стукіт у двері. Не звернувши на нього уваги, вона пішла перевірити і виявила кошик з дитиною, яка плаче всередині.

Молода жінка, що кричала зі сходів, звинуватила Олега в тому, що він є батьком дитини та покинув її вагітну. Приголомшена, Надя занесла дитину до будинку, де на неї чекали Олег, їхня дочка Анюта та син Павло.

Не питаючи Олега, Надя вирішила сама дбати про дитину, яку вони назвали Богданкою.

Згодом, полюбившиБогданку як рідну, Надя почала мучитися сумнівами з приводу минулих вчинків Олега і того, наскільки щирою була його вірність.

Їхні стосунки стали напруженими, але життя тривало, діти зростали, а батьки старіли в теплі та коханні.

Через роки, коли Богданці виповнилося 16 років, у двері постукала жінка похилого віку, яка назвалася біологічною матір’ю Богданки і висловила жаль.

Сім’я, об’єднавшись, відсторонила її і зачинила двері, вирішивши відсвяткувати своє спільне життя, вдавши, що цього неприємного візиту і не було.

Досвід Наді показує всю складність та глибину такої ситуації, підкреслюючи труднощі та емоційні потрясіння, пов’язані з прийняттям дитини, народженої від минулих відносин партнера.

Ця історія порушує глибоке питання: чи змогли б ви прийняти дитину свого партнера як свою власну, знаючи, що це плід зради?

КІНЕЦЬ.