– Гроші нема куди подіти, – пробурчала Лілія Олександрівна, почувши від дочки новину про те, що вони з Ярославом збираються грати весілля. – Навіщо вам це торжество? Розписалися б у ЗАГСі, і годі. Тим більше що в тебе вже животик добряче видно.

– Мамо, ми ж не просимо у тебе гроші! – обурилася Віолетта.

– Якщо є зайві, допомогли б мені тоді, – хитро примружилася жінка. – Мені на ремонт не вистачає.

– Скільки?

– А скільки у вас є? – очі Лілії Олександрівни заблищали від радості.

– А скільки не вистачає?

– Тисяч десять-п’ятнадцять треба, – застрибала на місці жінка, сподіваючись, що дочка дасть їй гроші.

– Мамо, якщо після весілля залишаться, тоді допоможемо, – трохи повагавшись з відповіддю, сказала Віолетта.

Розчарована тим, що дочка відмовила їй у проханні, Лілія Олександрівна ображено надула губи.

– Невже ви думаєте, що з весілля більше зберете? – єхидно поцікавилася жінка.

– Не сподівайтеся, нема з кого там брати. У нареченого одна матір і сестру, у якої четверо дітей. На добрі подарунки не розраховуйте. Мені теж, до речі, особливо нема чим вас порадувати. Сама вся у боргах.

Віолетта не стала слухати стогнання матері та повідомила їй про те, що весіллю бути.

Жінка ще кілька разів спробувала відмовити дочку від цієї витівки, але та була непохитна.

Проте більше Лілію Олександрівну здивувала новина про те, що весілля молодята справлятимуть у ресторані.

– Могли б і у себе на квартирі відсвяткувати. Стільки грошей викидатиме на вітер! – голосно вигукнула жінка і схопилася за голову.

– Мамо, ми підрахували, що так буде вигідно, – пояснила Віолетта, якій набридли засудження з боку матері та підрахунки чужих грошей.

– Тобі народжувати за місяць, – нагадала Лілія Олександрівна.

– Вже б не соромилася з цим весіллям.

– Мамо, досить – грубо обсмикнула її Віолетта. – Ми дорослі люди, самі знаємо, що робити.

– Тільки не народи на весіллі, – злісно захихотіла жінка.

У день весілля наречена сильно переживала. Мати з ранку завела стару пісню про те, що молоді не розумні, віддавши вісімдесят тисяч на ресторан.

– Можна було б машину купити, – пробурчала жінка.

– Розвалюху? – Віолетта із задоволеним виглядом оглянула свій зовнішній вигляд.

Весільну сукню вона вирішила не брати, одягла звичайну білу оверсайз, щоб не так сильно виділявся животик.

Сьогодні дівчина вирішила не реагувати на закиди матері, яка нібито спеціально вмостилася поруч із нею і тихенько коментувала кожен подарунок молодим.

– Казала ж, що його сестра подарує нісенітницю. Навіщо вам друга мікрохвильова піч? – З осудом процідила жінка. – А п’ять тисяч від сватів? Взагалі курям на сміх.

– Ти нічого не подарувала, – нервово стукаючи пальцями по кришці столу, прошепотіла Віолетта.

– Я ж сказала, що в мене порожньо у кишенях, – закотила очі Лілія Олександрівна і схрестила руки.

Дівчина сподівалася, що після її слів мати перестане коментувати подарунки, але вона продовжувала.

– Може, годі вже? – зупинила її Віолетта.

– Чого це ти мені рота закриваєш? – підвищила голос жінка.

– Дістала! – невдоволена наречена схопилася з місця і схопилася за живіт. – Ой!

Лілія Олександрівна зиркнула на дочку і вдала, що нічого не помітила.

– Ярославе, я, здається, народжую…

Наречений забігав рестораном і тільки потім зрозумів, що потрібно викликати швидку.

“Швидка” привезла наречену до пологового будинку. Наречений поїхав разом із нею, і Лілія Олександрівна вирішила скористатися цим та взяти управління на себе.

– Любі гості! Урочистість закінчилася, наречена поїхала до пологового будинку, тож розходимося! – голосно сказала жінка.

– Як це? – Прошепотіла їй на вухо сваха. – Незручно перед гостями. Лише дві години посиділи.

– Я тут головна, це моє рішення! – сказала Лілія Олександрівна. – Мене всі почули? – голосно додала вона.

Розгублені гості стали поступово збиратися додому і йти. За годину в ресторані нікого не залишилося, крім Лілії Олександрівни та сватів.

– Збирайте все зі столів! – Скомандувала жінка і стала скидати в пакети салати з тарілок.

– Може, треба кожен фасувати окремо? – обережно запропонувала сваха.

– Всередині все одно все перемішається, – захихотіла жінка.

Через годину вона спустошила всі тарілки та, викликавши таксі, поїхала додому. Через півгодини на порозі ресторану з’явилися Ярослав та Віолетта.

Виявилося, що це була фальшива тривога, і дівчину відправили додому. Ярослав здивованим поглядом обвів порожню залу.

– Що сталося? Де всі? – звернувся він до адміністратора ресторану.

– Лілія Олександрівна розпустила гостей і зібрала всю їжу, – стривожено відповіла дівчина. – Ви не знаєте?

– Так, точно, забули, – обманула Віолетта, яка не хотіла виглядати безглуздо.

Пара викликала таксі і вирушила прямісінько до Лілії Олександрівни, щоб почути пояснення.

– Все вже? — здивувалася жінка, побачивши дочку та зятя.

– Мамо, ти навіщо всіх вигнала? Сором який!

– Ви поїхали, а я що мала робити? Розважати ваших гостей? – невдоволено сказала жінка. – Дякую б сказали!

– За що? За те, що ти виставила гостей та забрала всю їжу та подарунки? – обурилася Віолетта. – До речі, де вони?

– Ось, будь ласка, забирайте! – кивнула у куток жінка.

Ярослав і Віолетта почали розглядати те, що їм показала мати, але не дорахувалися мікрохвильові печі, фена та одного конверта з грошима.

– Це офіціант забрав, – похитала головою жінка. – Він мені одразу не сподобався.

Ярослав та Віолетта забрали все, що було у матері, та поїхали додому. Весілля було остаточно зіпсоване.

Напередодні пологів дівчина вирішила відвідати матір. Жінка прийняла дочку з розкритими обіймами.

Однак Віолетта відразу помітила у матері нові шпалери та мікрохвильову піч.

– Мамо, це ж наша!

– Ні, я сама купила, – відмовлялася жінка, але дівчина відразу зрозуміла, що вона обманює.

– Шпалери на гроші з нашого зниклого конверта? – злісно процідила Віолетта.

– Ні! Ти що мене у чомусь звинувачуєш?

Проте відповісти дівчина не встигла, бо зрозуміла, що цього разу точно народжує.

За кілька годин Віолетта народила дівчинку. Але ставлення до матері змінилося.

Вона зрозуміла, що Лілія Олександрівна не чиста на руку і залишати її без нагляду більше не варто.