Поліна стояла посеред магазину і не вірила своїм очам. Невже її коханий Миколка міг так вчинити з нею?!

Ще недавно вони разом планували майбутнє, сперечалися, де і як святкуватимуть новий рік – у нього, чи в неї, а може, й зовсім вирушать до друзів, а тут таке…

Молода дівчина щось шепотіла Миколі на вухо, а той задоволено усміхався і кивав на знак згоди.

– От же ж, а зі мною він завжди сперечається, а цій дівці підтакує. І що він у ній знайшов?

Передноворічний настрій був зіпсований. Вона не думала, що людина, з якою дівчина зустрічалася більше двох років, могла так зрадити їй.

Біля паркування він вдав, що не знає її і просто пройшов повз. Поліна зробила те саме.

Вже якщо він і захотів погратися з нею, то нехай знає, що вона грає не гірше за нього, і цей матч вона обов’язково виграє!

Вдома Поліна вперше розплакалася, бо більше не треба було стримувати себе, соромлячись когось, та й якщо чесно більше не було сил себе стримувати.

Наплакавшись досхочу, Поліна приготувала собі ванну, відкрила ігристе і вирішила, якщо все одно свята у неї не буде, то вона хоча б зараз розслабиться і відзначить свою самотність.

З кожним ковтком очі дівчини виблискували все яскравіше і яскравіше, і їй уже не здавалося, що вона невдаха, яку кинув хлопець.

Нічого, таке могло статися з кожною. Час до нового року ще є, тому краще зараз вона повідомить друзів, що вона з ними, адже зовсім недавно вона відмовилася від запрошення, оскільки Микола не захотів цього року святкувати у великій і галасливій компанії.

– Наталю, привіт! Я тут подумала, здається, буде краще, якщо цей новий рік я відсвяткую з вами. Ви вже визначилися зі святковим меню? Що мені приготувати чи ви скидаєтеся?

– Поліно, тут така справа…

– Що?!

– Справа в тому, що Миколка нещодавно дзвонив… Він буде з новою дівчиною, просив, щоб тебе, якщо що не запрошували. Зрозумій так буде найкраще для всіх. Навіщо псувати новий рік іншим своїми сварками?

– Я зрозуміла, думаю, ти маєш рацію. Це зовсім нідочого.

Можна було ще поїхати до батьків, але чомусь саме туди їй їхати зовсім не хотілося. Всі будуть такі веселі, і тут вона ледь не плаче. Батьки цікавитимуться, що сталося, розпитуватимуть, чому вона одна, а не з Миколкою, а потім жалітимуть її і будуть говорити, що вона ще молода і все в неї попереду. Ні, краще вона залишиться вдома.

З’їсть тарілочку салату, вип’є келих ігристого, а потім вийде на вулицю прогулятися.

Безцільно клацаючи кнопками пульта, дівчина натрапила на передноворічну передачу, де ведуча розповідала про карту бажань.

Поліна спочатку не надала цьому жодного значення, а потім вирішила, а чом би і ні?!

Незабаром з шафи з’явився великий лист паперу, клей, фломастери й пара жіночих журналів.

Поліна трохи подумала і взялася за складання своєї карти.

У цей момент їй хотілося звичайного жіночого щастя, кохання, сім’ї й діток, а ще власну квартиру, машину і… На думку більше нічого не спадало і дівчина взялася за справу.

Вона приліпила у центр свою фотографію, а далі хаотично почала приклеювати вирізані з журналу картинки.

Картинку квартири вона не знайшла, тому довелося імпровізувати, і приклеїти картинку гарного особняка, машина теж була шикарною, а ось із нареченим пощастило менше, не знайшовши нічого потрібного, Поліна вирізала картинку Миколая й приписала:

– Хочу щоб мій чоловік був щедрим, як Миколай.

Поліна наклеїла каблучку з діамантом, про яку мріяла отримати, і картинку, де від чоловіка йде жінка.

На обличчя покинутого чоловіка, Поліна приклеїла фото Миколки, й посміхнулася. Ось так от! Тепер все на своїх місцях!

Однак її радість тривала не довго.

Поліна, як завжди ходила на роботу, і час від часу заходила у супермаркет по продукти.

Про карту бажань вона вже не згадувала, а різдвяні свята незлюбила і тільки прикрашене чарівними вогниками місто, ніби шепотіло їй, що в неї все буде добре, треба тільки повірити в це…

Щоб не сумувати, щодня після роботи, Поліна прибирала кімнату за кімнатою – викидала непотрібне, пилососила, мила, прала.

Ближче до кінця грудня в неї вже була ідеально чиста квартира, повен продуктів холодильник і нова сукня, яку їй доставили вчасно.

Ось тільки святковий настрій був відсутній.

Поліна з тугою зиркнула на сукню, вона ж так хотіла вразити Миколу своєю красою, а виявилося, що окрім неї самої, ніхто цю сукню і не побачить.

Знову захотілося плакати. Поліна накинула пуховик і вискочила на вулицю.

На дитячому майданчику, незважаючи на холод і темряву, гралися сусідські діти, а поряд на лавці сиділа їхня мати Світлана.

– Добрий вечір! Щось ви пізно гуляєте…

– Чоловік знову гульбанить… Посварилися ми…

– А ходімо до мене! Я пиріг спекла, а самій якось не до нього…

– А ми вам не надокучатимемо?

– Ні звісно! У мене якраз ялинка ще не вбрана, прикрасимо її разом. І хлопці будуть задоволені, і ми розвіємося. Ну як? Ідемо?

– Ідемо!

Попивши чаю з пирогом, діти почали прикрашати ялинку. Незабаром вітальня, наче наповнилася чарами. Різнобарвна гірлянда химерно мерехтіла, штучна ялина переливалася всіма кольорами веселки, показуючи себе у всій красі.

– Добре як… Я я як подумаю, що мені треба додому повертатися, то одразу ж мурашки по шкірі.

– Світлано, залишайся в мене. Разом відсвяткуємо, я, до речі, теж одна, і йти мені нема до кого.

– Я думала, ти з хлопцем своїм святкуватимеш.

– Я теж так думала, а виявилося, у нього вже інша з’явилася… Хоча, знаєш, що не робиться все на краще.

– Я тобі не заважатиму?

– Ні звісно! Я навпаки рада, що не одна.

– Просто мені неприємно повертатися додому… Минулого року ми теж дуже посварилися, а свекруха сказала, що це я сама винна.

– А чому ти не підеш від нього?

– Куди? До батьків? Там брат із сім’єю живе, самі як ледь поміщаються.

– Ну, гаразд, що ми все про сумне, та й про сумне, давай краще подумаємо, що готуватимемо до святкового столу.

– Напевно, як завжди – холодець, салати…

– Ага, а ще торт спечемо, пиріжки й канапки приготуємо.

…Весь наступний день Поліна пурхала, як бджілка. Вона з’їздила в магазин по подарунки для хлопців, а потім разом зі Світланою вони взялися за приготування.

І тут Поліна згадала дещо важливе.

– Я ж зовсім забула! – раптом вигукнула вона.

Світлана здивовано дивилася на неї, не розуміючи, що відбувається.

– Ми ж Миколая запросити забули!

– Що ти, Поліно! Ти й так для нас стільки зробила.

– Свято є свято, а дітей треба порадувати!

Знайшовши номер телефону фірми, Поліна несміливо набрала номер. Спочатку довго ніхто не брав слухавку, проте незабаром їй відповів приємний чоловічий голос.

– Що ж ви так пізно, дівчино? Уже десята година вечора, всі Миколаї давно розібрані…

– Я не для себе, тут просто така ситуація…

І тут Поліну понесло. Вона чомусь почала розповідати, що її кинув хлопець, і що на свята вона залишилася сама.

Про сусідку з дітьми, яким просто не було куди йти, і що вона прихистила їх у себе.

Про те, що дітям просто необхідне різдвяне диво…

– Я зрозумів, чекайте, скоро буду!

Рівно об одинадцятій вечора приїхав Миколай.

Послухавши вірші і вручивши дітям подарунки, він хотів було йти, але Поліна запросила його залишитися, а він не відмовився.

Конверт із грошима чоловік не взяв, сказав, що він радий, якщо йому вдалося, хоч когось порадувати.

Коли діти пішли спати, Миколай зняв із себе костюм і бороду, і він виявився симпатичним молодим чоловіком.

– Я, якщо чесно, граю цю роль вперше. Я не справжній Миколай, я директор цієї фірми, просто ви так щиро розповідали про свої негаразди, що я просто не міг не приїхати.

До речі, я забув представитися – Олег, а ви як я зрозумів, Поліна?

Цей новий рік змінив життя й Поліни і Світлани на краще.

Чоловік Світлани Денис продовжив гульбанити, а невдовзі вона пішла від нього і ні на мить не пожалкувала…

Поліна з Олегом почали зустрічатися, а через пів року одружилися.

Тепер Поліна живе у заміському будинку, і так, вона має машину, про яку вона мріяла – Олег подарував на день народження.

Поліна з усмішкою згадує той грудень, коли вона в засмучена складала свою карту бажань, і що важливо, все справдилося точно, як вона й загадувала.

Чоловік у вигляді Миколая, будинок, машина…

До речі, Миколу таки кинула дівчина, але його Поліні було не шкода, адже кожен отримує по заслугам.

До Різдва ще є трохи часу, можливо, варто спробувати зробити свою карту бажань?

Адже диво приходить тільки до тих, хто вірить у нього.

Треба допомогти диву знайти дорогу до своєї оселі, а потім через рік порівняти, як змінилося життя після цього…

КІНЕЦЬ.