Степан одружився пізно – у тридцять вісім років.

До цього він не був одружений. Звісно, зустрічався з жінками, але щоб завести сім’ю, то чомусь не наважувався.

– Я надивився на своїх друзів, так що не поспішаю одружуватися! – казав він. – Одружуся ще, які мої роки?!

Його сестра Марина часто казала:

– От не одружився в молодості, а зараз перебираєш. Не дай Боже, вибереш ще якусь… У твоїх друзів он уже діти бігають, а ти тільки одружуватися зібрався!

– Та годі вам, відчепіться ви від мене! Одружуся я, одружуся з Юлією!

– Це яка ще Юлія?! Чи не сусідка, яка живе з батьками через три будинки від тебе? Молода? – запитала сестра.

– Саме вона!

– Та їй тільки двадцять років, а тобі, аж тридцять вісім. Ну, Степане, у тебе все не як у людей.

– Ну поживемо-побачимо, – засміявся у відповідь Степан.

Степан сам із себе був видний чоловік. Високий, не можна сказати, що прямо красень але… Звичайний.

Живе у невеликому селі в батьківському будинку.

Батька не стало давно, а матір він поховав рік тому…

Працював Степан в автосервісі у свого однокласника Андрія. Руки мав чоловік «золоті» й був справжнім майстром, спеціалістом…

…Дуже шикарного весілля у Степана з Юлією не було. Наречена була в білій весільній сукні, красива і молода.

А наречений під стать їй у гарному костюмі з метеликом. Високий, стрункий.

Після реєстрації шлюбу, молоді вирушили в кафе, там і відзначили у невеликому колі родичів і кількох друзів.

Юлія швидко перенесла свої нечисленні речі в хату до чоловіка і почалося сімейне життя.

Працювала вона бухгалтеркою у місцевій агрофірмі.

…Життя йшло своєю чергою.

Сестра Степана жила з сім’єю у райцентрі. Приїжджали вони в гості раз на місяць на своїй машині.

Марина раніше приїжджала кожні два тижні, коли була жива мати.

Приїжджала з подарунками, мати раділа…

Але зараз у батьківському будинку інша господиня, молода…

Марина відчувала, що Юлії не дуже подобається, коли вона приїжджає з чоловіком.

– Ну здрастуйте, а ось і сестра зʼявилася, – казала Юлія побачивши Марину.

Марину це слово напружувало, але вона нічого не говорила.

Не хотілося починати сварок. Тим більше жінка розуміла, що Юлія зовсім молода й невихована…

Сім’я Юлії – мати з батьком, жили через три будинки від них.

Родина не дуже – батько часто гульбанив, та й мати теж не відставала.

Юлії хотілося якнайшвидше піти, щоб не бачити весь цей бедлам, тому вона одразу й погодилася вийти заміж за Степана.

Хоча їй хотілося чоловіка ровесника, молодшого. Ну що ж тепер, який є!

Хазяйка з Юлії поки була не дуже хороша, але Степан сам умів готувати і прибирати в будинку.

Він у принципі був хазяйський мужик, все вмів. Навчав молоду дружину, як готувати, прибирати.

Любив порядок і чистоту Степан, і привчав до цього дружину.

Юлія спочатку сварилася за звичкою, бо так розмовляла з батьками і так звикла:

– Сам готуй, сам пери, сам прибирай!

Але Степан якось так глянув на неї і сказав:

– Відправлю назад до батьків, якщо не прислухатимешся до моїх порад. Вчися, хто ще тебе навчить. Інший би не став вчити, а швидко б розлучився!

І Юлія наче дослухалася…

…Вкотре приїхала Марина з чоловіком у гості. Вони пили на кухні чай із печивом, яке спекла Марина й привезла з собою.

– Ох, сестричко, як же ж я люблю твоє фірмове печиво! – нахвалював сестру Степан. – Юлю, вчися в Марини, вона хороша господиня, і ти станеш такою ж!

Юля посміхнулася і кивнула. А в душі в неї все переверталося!

Мати особливо її нічого не вчила, та й Юлія все одно не хотіла її слухати.

Марина з чоловіком погостюють собі трохи і того ж дня їхали назад.

Отак і їздили трохи більше року, раз на місяць…

…Якось Марина розмовляла по телефону зі своєю подругою Катериною, яка теж жила в тому селі, що й Степан.

Подруги зустрічалися, звісно, переважно Марина з чоловіком по дорозі від брата ненадовго заїжджали в гості, але не кожного разу. Більше спілкувалися по телефону.

– Слухай, Марино, – говорила Катя. – А як твій брат живе з цією Юлією? Всі знайомі оторопіли, коли він раптом одружився з нею! Там же ж взагалі сімейна… А він одружився взяв…

– Ну не знаю, Катрусю, начебто живуть нічого… Правда я прямо відчуваю, що не подобається їй те, що ми приїжджаємо в гості.

Але я не можу, мене тягне до себе батьківський дім, та й рідний брат! Але ми ніколи не втручаємося в їхнє життя, тихо й спокійно поп’ємо чаю, кави й додому…

– Ну, не знаю… А Юлія навпаки говорить всім, що ти заважаєш їй жити зі Степаном. Приїжджаєш щоразу і виказуєш їй, що вона погана дружина, погано готує, у хаті не прибрано, – сказала подруга. – Ходить і всюди пліткує про тебе!

– Нічого собі, Катрусю, оце номер! А що ж робити? Зовсім не приїжджати, не зможу, мабуть. Все-таки Степан мій брат і ми з ним завжди були дружні. А я дивлюся, останнім часом, не встигнемо зайти в хату, як Юлія вже питає: «Надовго ви? Коли поїдете?».

Це вона натякає, щоб ми швидше їхали з дому, причому питає так, щоб Степан не чув.

Мені, звісно, неприємно таке чути, але я все списувала на її молодість та невихованість. Хто там її виховував, сама знаєш…

…Через півтора місяці Марина не витримала й поїхали із чоловіком знову в гості до Степана.

Печиво вже вона не пекла, настрою не було, дуже засмутила її подруга.

Та й вирішила з братом тихенько переговорити, щоб його дружина не розпускала безглуздих чуток.

Коли вже Марина збиралася з чоловіком додому, Степан вийшов надвір завести корів, що прийшли з пасовища.

Трохи згодом, Юлія теж вискочила за ним.

Марина вийшла на веранду. Двері на подвірʼя були відкриті навстіж. І раптом жінка почула несподіване:

– Степане, мені твоя сестра набридла, нехай більше не приїжджає зі своїм чоловіком! По-перше, чоловік на мене дивиться дивно, мабуть, бабій він, захотілося молодої!

А по-друге, Маринка твоя все вчить мене, вчить, каже, що погано готую, несмачний суп, посуд брудний!

Якщо вони зараз не поїдуть, я влаштую сварку, нічого їм тут робити!

Скажи своїй сестрі…

Степан так і застиг від почутого.

– Юлю, ти що таке верзеш?! Та наш зять найпорядніший чоловік, і не потрібна ти йому.

І коли це встигла тобі сестра наговорити, якщо вона і суп ні разу твій не пробувала?!

Щоразу поп’ють чаю, каси і все, – обурено сказав чоловік.

– Та ти просто не чув, вона це говорить, коли тебе нема за столом, – не вгавала Юлія.

Марина різко розвернулась і покликала чоловіка.

Вони мовчки вийшли з хати і поїхали, не попрощавшись.

Степан нічого не зрозумів…

– А я що тобі говорю?! Ні дякую тобі, ні до побачення! – задоволена відповіла Юлія.

Степан засмутився, обдумуючи, що ж сталося. Як це сестра поїхала не попрощавшись?

– Мабуть почула слова Юлії. А що ще?!

…Степан часто говорив з дружиною, що їм потрібні діти.

– Юлю, давай народимо дитину. Мені вже пора батьком стати, а то постарію, коли виховувати буду?

– Тобі треба, ти і народжуй! А мені поки що діти не потрібні, я ще молода, встигну, – відмахувалася дружина.

Після почутих слів невістки Марина з чоловіком не приїжджали до них два роки.

Та сама подруга Катерина по телефону розповідала місцеві новини.

– А твоя невістка зраджує Степану, а він не знає, чи що? Усі знають, а він ніби ні, чи вигляд робить, що не знає? Правда ризикує Юлія, як вона не переживає зраджувати? Степан такий великий, не дай Боже що…

– Катрусю, невже це правда?! Може це плітки? Хоч і не подобається мені вона, але не думаю, що вона зраджує брату! – заступалася Марина за невістку.

– Не знаю, Марино, я свічку не тримала, але своєму чоловікові вірю. Він бачив, як Юлія катається за містом на машині з молодими хлопцями. Вона і гульбанити почала.

Ти ж знаєш – яблучко від яблуньки.

А в неї батьки гульбанять. Вони і Степана намагалися спочатку до себе в компанію затягнути.

Ну ти сама знаєш свого брата, він не такий. Порядний мужик…

– Оце так, Катрусю, ну й новини. Дуже неприємно мені це чути…

…Після цієї розмови якось Марина побачила уві сні, що вони з чоловіком приїхали до Степана.

Начебто вони з братом прибирають в хаті, там багато бруду і якихось старих речей.

Юлія галасує і свариться, а поряд з нею якийсь неохайний мужик недобре поглядає на Марину.

Вона прокинулася і заплакала.

Якось неприємно й неспокійно стало на душі…

Хоч і розмовляла Марина з братом по телефону, але ні він, ні вона нічого поганого не говорили про його Юлію.

Обоє були виховані і, мабуть, не хотіли один одного засмучувати.

Марина так і не сказала братові, що чула ту розмову…

У неділю Марина сказала чоловікові:

– Давай-но відвідаємо брата. Щось мені неспокійно, сон ще поганий бачила, ну я тобі розповідала…

Поїхали вони в село. Приїхавши до хати, вони побачили, що двері зачинені на замок.

Поїхали на роботу до Степана, там і побачили його.

– Степане, привіт! – гукнула Марина. – А ти й на вихідних працюєш?

– Привіт-привіт, сто років не бачилися, – сказав той. – Так, працюю іноді, якщо багато роботи, а так мені що вдома робити? От і йду сюди, працюю. Час швидше йде…

– Як що?! – ахнула Марина. – А Юля твоя?! У тебе ж сім’я?!

– Та яка там сім’я, яка Юля? – раптом махнув рукою Степан.

Марина з чоловіком застигли від несподіванки.

– Ми вже пів року разом не живемо. Подав я на розлучення, розлучилися. Ти мала рацію, а я тебе не слухав…

Вдома Степан розповів:

– Юлія зв’язалася з молодими хлопцями, гульбанять разом. Вона зібрала речі й пішла до молодого, живе з ним та з його братом.

Не знаю, як живуть, не хочу навіть і чути.

Виявляється, вона давно зустрічалася з ним, а я, як і ведеться, дізнався про все останнім.

І то Андрійко підказав. Шкода, каже, мене стало.

А я йому, звісно, вдячний, скільки б ще терпів і не знав?! Просто такий я, здоровий, а наївний, довірливий, — усміхаючись говорив брат.

– Це точно, Степане, наївний! Надалі розумнішим будеш. А ти якийсь спокійний, впевнений, ніби нічого й не сталося?

– Ну ти даєш сестро, а скільки ж можна нервуватися!

Та й забув я майже все? У мене є Рита, зустрічаємось ми й одружуватися знову я зібрався…

– Рита?! Знову молода?! А ні… Почекай, а це часом не моя однокласниця?

– Так, вона, – задоволено сказав Степан.

– А що, Рита хороша жінка, серйозна, дочка в неї вже велика, чоловіка її давно не стало. Ну гаразд, Степане, я рада за вас.

Рита – гідна жінка, давай одружуйся. Ось у цьому випадку я двома руками за!

…Тепер Марина часто приїжджала з чоловіком до рідного дому до брата й Рити.

Їх зустрічали завжди привітно й радісно.

Вже й нову літню кухню допомогли братові збудувати, а Рита, як справжня господиня будинку, гостинно зустрічала родичів.

Марина часто згадувала свій сон і була вдячна тій недолугій невістці, яка пішла сама.

Тому що нарешті її улюблений брат Степан знайшов своє щастя!

КІНЕЦЬ.