Паша та Олена були тією парою, на яку зверталися всі погляди, коли вони проходили повз. Обидва високі, світловолосі та статні – вони здавалися ідеальними. Але всередині їхнього сімейного життя ховалася інша історія.

Паша, завжди чемний і уважний, жив не стільки своїм життям, скільки життям, яке спрямовує його матір. Він радився з нею з усіх питань – від вибору одягу до важливих сімейних рішень.

“Паша, адже ти доросла людина,” – зітхала Олена кожен раз, коли він відклав плани на вихідні, щоб порадитися з матір’ю з приводу нової машини.

“Невже ти не можеш сам приймати рішення?” Паша дивився на неї з подивом. “Мама завжди знає краще, Олено. Вона все життя дбала про мене”, – відповів він.

Таке постійне втручання матері в їхнє життя ставало каменем спотикання. Олена відчувала, що їхній шлюб скоріше схожий на трикутник, у якому вона завжди залишалася на третьому місці.

“Ти одружився зі мною, Пашо, а не зі своєю матір’ю!” – Вигукнула вона в одну з суперечок.

Але Паша лише знизав плечима, не розуміючи її роздратування. Якось Олена вирішила поговорити з його матір’ю.

“Я поважаю вашу думку,” – почала вона, “але я хочу, щоб Паша сам приймав рішення у нашій родині.” Мати Паші посміхнулася. “Я лише намагаюся допомогти,” – сказала вона, але в її очах читалося явне небажання відпускати сина.

Згодом Олена зрозуміла, що цей шлюб потребує більше, ніж просто зовнішню гармонію.

Їй хотілося справжнього партнерства, а не нескінченного трикутника. І одного разу, зібравши всі сили, вона сказала Паші: “Мені потрібний чоловік, а не син, який живе під крилом матері.”

Ці слова змусили Пашу замислитися, і поступово він почав змінюватися, розуміючи, що справжнє щастя криється не у підтримці матері, а сильному і незалежному союзі з дружиною.