6 років тому моя подруга Світлана пережила хворобливе розлучення з чоловіком-тираном, який контролював кожен аспект її життя.

Відчайдушно рятуючись, вона збігла з дворічною дочкою Лізою і зрештою добилася позбавлення чоловіка батьківських прав. Фінансові труднощі змусили Світлану виїхати на роботу у велике місто, залишивши Лізу з бабусею у маленькому містечку неподалік.

Протягом багатьох років Світлана невпинно працювала і значно покращила своє життя. Вона регулярно посилала гроші мамі на утримання Лізи, а сама жила в крихітній орендованій кімнаті. Візити Свєти до Лізи були обмежені через її складну роботу та відстань.

А нещодавно життя Свєти стало ще яскравішим. Вона знайшла перспективну роботу, переїхала до кращої квартири і зустріла дбайливого чоловіка, який підтримував її та хотів, щоб вони жили разом, включаючи Лізу.

Світлана планувала перевезти Лізу до них, про що заздалегідь попередила бабусю.

Однак мама Свєти чинила опір цій ідеї , коли настав час переїзду. Спочатку вона просила Світлану почекати, поки Ліза закінчить навчальний рік.

Потім, влітку, вона заявила, що Лізі краще бути на дачі, на свіжому повітрі, і засумнівалася в безпеці залишати її з нянею, доки Світлана працює. Так, вона відклала переїзд Лізи до міста до вересня.

Коли Світлана вже прямо зажадала забрати Лізу, щоб створити з новим партнером повноцінну сім’ю, її мама стала ще більше чинити опір. Вона висловила недовіру до партнера Світлани та стабільності їхніх стосунків, наполягаючи на перевірці придатності нового місця проживання Світлани для Лізи.

Світла спантеличена раптовою надмірною опікою бабусі не знає, як вчинити далі, щоб не викликати остаточного розриву родинних зв’язків.

Вона досі ставить питання: чи було занепокоєння матері просто надмірним, чи її обережність з приводу стосунків Світлани та їх впливу на Лізу дійсно обґрунтовані?

КІНЕЦЬ.