Знаєте, я б ніколи не міг подумати, що на старості років життя може так кардинально змінитися. От ніби живеш собі, горя не знаєш. А тут в один прекрасний момент все перевертається з ніг на голову.

А на дачі спокій та благодать. Свіже повітря, ніхто тобі не заважає, не галасує. Можна просто спокійно вийти на веранду та кавусю ранкову посмакувати. Ну рай, чесно.

Не можу сказати, що жінка мене у цьому підтримала, але й нічого проти не мала. У нас були відкладені гроші на чорний день, добре сторгувалися з продавцем та він ще знизив ціну.

Відтоді ми почали щовихідних їздити на дачу. Я змайстрував дві лавочки та виніс у садок стіл, аби гості сиділи на дворі. Залив бетоном доріжку та ще виклав камінці до порогу – ну гарно виглядає. Посадив декілька ялівців навколо хати для прикраси.

Однак, моїй дружині дача взагалі не подобалася.

Ольга весь час сиділа в хаті, дивилася свої дурнуваті серіали чи фільми.

І як тільки я просив її допомогти, то чув тільки відмовки “ноги болять”, “погано себе почуваю”, “голова крутиться”. Можна сказати, що всю жіночу та чоловічу роботи по дачі виконував тільки я. Хіба її єдиний максимум допомоги – це їсти шашлики та робити салати, якщо друзі приїздили у гості.

Я не знаю, відколи ми почали віддалятися. Мені здалося, що це сталося набагато раніше, ще до купівлі дачі. Коли наша єдина донька переїхала до Івано-Франківська на навчання. Відтоді ми з Ольгою стали жити не як чоловік та жінка, а просто сусіди. Я навіть спав окремо. Ми не цікавилися справами, просто сухо віталися “привіт” і на тому все.

І от цю зиму я вирішив перебути на дачі. В місті вимикають світло, генератори дуже дорогі. Ольга відмовилася їхати та сказала, що залишається вдома. В листопаді я купив декілька газових балонів, еколампи, ще деякі запаси для прожиття, теплі речі.

А поруч зі мною, через дорогу, жила пані Стефанія. Дуже хороша та ввічлива жінка. Якось вона попросила мене про послугу, треба було дрова нарубати та занести у хату. За це напекла мені багацько смачних пиріжків з капустою та грибами.

Я почав з нею бачитися ледь не щодня. Ми разом гуляли по дачі, а якщо була погана погода – йшли до когось на чай. Так я закохався у пані Стефанію. От можна сказати, що це жінка моєї мрії. Турботлива, працьовита, привітна, мила, усміхнена. Ну ніби сонечко серед похмурого дня!

Пані Стефа також мала до мене почуття. Бо вона сама ледь не щодня заманювала на смачний борщик, домашній сирник чи свіжі пампухи.

Тільки от як мені бути? Просто я не хочу тепер взагалі бачитися з Ольгою. Вона як той енергетичний вампір, який висмоктує з мене щастя та радість. А от Стефа навпаки, дарує.

Боюся, що наша з Ольгою донька точно не зрозуміє такого вчинку. Що її батьки прожили 30 років у шлюбі, а тепер розлучаються. А через кого? Через нову пасію. Та донька точно мене зненавидить. А друзі та родичі… Точно стануть на сторону Ольги та будуть її підтримувати.

Тепер от сиджу та думаю – а чи взагалі я правильно жив до зустрічі зі Стефою? Що мені робити далі?

КІНЕЦЬ.