Ніяк не можу забути, як я розмірковувала про стосунки моєї мами з Віктором Іллічем – на вигляд добрим вдівцем, який мав свій бізнес.

Спочатку він виглядав пристойним інтелігентом, приносив подарунки і виявляв ласку по відношенню до моєї матері. Незважаючи на те, що спочатку я підтримувала їхній шлюб, незабаром я помітила зміни.

Моя мама, яка колись брала найактивнішу участь у нашому житті, почала віддалятися від нас, рідше відвідувати та дзвонити. Внуки навіть почали забувати її.

І саме тоді виявилася справжня сутність Віктора Ілліча – у нього був важкий характер, він віддалився від своїх дітей і все більше контролював мою матір. Він обмежував її спілкування з нами, стверджуючи, що вона тепер має свою сім’ю.

Моя мати не звертала уваги на мої побоювання, приймаючи поведінку свого нового чоловіка як частину їхнього спільного життя.

Протягом 8 років вона присвятила всю себе йому – людині, яка, по суті, була чужою в нашій родині.

Коли Віктор серйозно захворів, він здивував усіх, заповівши все моїй матері, висловивши подяку за її відданість і терпіння – і зневагу до своїх дітей.

На його похорон таки прийшли його дорослі діти, яких він покинув, щоб віддати шану. Дивно, але моя мати зблизилась із ними і запросила їх у гості.

Невдовзі після цього вона вирішила віддати їм усе, що залишив їй Віктор, зворушена їх важким дитинством. Це рішення залишило в мені сильне протиріччя.

Я сумнівалася у справедливості її вибору з огляду на наші власні труднощі. Мама звинувачувала мене у відсутності співчуття, але я не могла не відчувати себе відданою.

Мама витратила роки на стосунки з чоловіком, який нехтував власними дітьми, а тепер збиралася віддати те, що заробила своїм терпінням та відданістю.