Заради благополуччя сина Надія відмовилася від будь-яких романтичних стосунків після розлучення з першим чоловіком. На жаль, свою помилку вона зрозуміла надто пізно.
Надія вийшла заміж у 25 років – за Степана, якому на той момент було 30, але він ще не був готовий до сімейного життя. Степан насолоджувався свободою: часто їздив на рибалку, пив і був невірний дружині.
Надія, сподіваючись, що він подорослішає, залишалася з ним: незабаром у них народився розумний та гарний син. Проте, зрозумівши, що шлюб зазнає краху, Надя зрештою розлучилася зі Степаном і навчилася обходитися самотужки.
Через два роки за Надією почав доглядати її колега Василь, і зрештою вони з’їхалися.
Ці стосунки принесли їй щастя, але син Ваня не дуже добре сприйняв вітчима. Незважаючи на спроби Василя зблизитись з Ванею, ворожість хлопчика зберігалася.
Надія, бачачи дискомфорт сина, заради нього припинила стосунки з Василем і більше не заводила жодних романтичних зв’язків, зосередившись виключно на хлопчику.
Ваня виріс, здобув освіту та поїхав за кордон. Там він одружився, і згодом у нього народилося двоє дітей. Єдиним зв’язком Надії із сином стали рідкісні телефонні дзвінки, а на прохання привезти
онуків син постійно відповідав відмовою через завантаженість та дорожнечу поїздки.
Розмірковуючи про своє життя, Надія жалкувала, що пожертвувала щастям із Василем заради сина, який тепер рідко і вкрай неохоче виходив на зв’язок.
Вона зрозуміла, на жаль, надто пізно, що важливо не нехтувати власним життям заради дітей, адже згодом вони все одно починають жити своїм власним життям.
КІНЕЦЬ.