-Мамо, ну чому ти Соню з Ірочкою не покликала вареники ліпити? Ну невже крім мене нікого немає? Не чоловіче це діло! – Нарікав син, загортаючи тісто.

-Іринка, маленька ще, нехай з дівчатами пограє – побігає. Наліпиться ще за своє життя! А Соня твоя, ти ж знаєш, не можу дивитися на неї – безсоромність, – Марія Іванівна аж кинула шмат тіста об стіл.

-А між іншим ми з нею вісім років прожили, он, двох онуків тобі народили. Соня в мене добра, поступлива, гарна господиня, чудова мама. Іринка вся в неї – красуня! А Олексій на мене схожий!

-Ти так думаєш? Іринка, згодна, від тебе. А Олексій ще невідомо на кого схожий, он, ви з Павлом теж схожі, майже однакові. Тож іди тепер, розберися, від тебе син твій чи від брата твого молодшого.

-Мамо, ну що ти таке кажеш, Павло не тільки мій брат, а й твій син. Як ти можеш на нього подумати?

-А ти сам подумай, Павло наш весь у батька. А твій батько, Царство йому Небесне, образи на нього не тримаю, але пробачити, ніколи не пробачу…

Жінка потерла долоні одна об одну, щоб струсити муку і демонстративно змахнула скупу сльозу з лиця.

-Жодної спідниці пропустити не міг. Як я з ним, бідна, намаялася!

-То навіщо ж маялася? Розлучилася б!

-Так? А хто б тоді вас на ноги поставив, освіту дав вам, весілля зіграв? Ну гаразд я, жінка, така вже у нас жіноча доля. Ну, ти ж чоловік! І куди тільки твої очі дивляться?

Ось так, майже два роки, Марія Іванівна доводила своєму старшому синові, що його дружина таємно зустрічається з молодшим сином.

А все тому, що з чоловіком у неї справді стосунки не склалися. Вона ревнувала його , влаштовувала сварки, за що неодмінно отримувала. І все своє невитрачене кохання віддала старшому синові, Віталіку. А молодшого, трохи, недолюблювала. Бо той тягнувся більше до батька.

А коли Віталій виріс, вивчився та повернувся до рідного села, вона йому наречену приготувала. Та той не послухався і взяв за дружину іншу, Соньку з багатодітної родини. Ось він тепер на двох роботах і працює, сонечко її, промінчик ясний. Сама Соня ні на що не придатна, тільки народжувати дітей.

А Тамара, та успадкувала від батька магазин, їздить автомобілем, пахне дорогим парфумом. На море відпочивати катається! І незаміжня, вірніше, після першого, невдалого шлюбу, поки що одна. Але такі на дорозі не валяються, брати Тамару треба. Але для цього спочатку очі синові треба відкрити на його дружину.

-Мамо, ну ти посуди, Павло то наш зовсім недавно одружився, кралю собі привіз, міську. Він ще зі своєю Вірою не натішився, навіщо йому моя Соня?

-Такі як він скрізь встигнуть.

Наліпивши вареників, Віталій сходив у город, поправив паркан,нагодував хазяйство. А тим часом і вареники зварилися. Дбайлива мама наклала у дві великі миски, одну для онуків, а іншу для Павла з Вірою і веліла знести, доки тепленькі.

Віталій покликав на вулиці доньку, Іринку, і доручив одну миску доставити додому. А з іншою пішов до брата.

-Віро, – гукнув він з порога, – а де Павло?

-Так вони з Олексійком твоїм дві години тому на рибалку пішли. Ти що, не знав?

-Ні, мені вони нічого не говорили, я теж пішов би…

І хоча Віталій розумів, що не пішов би, бо був тим часом у мами, все одно трохи образився.

-Ой, Олексій твій, такий вредний, але Павла слухається. Тягнеться до нього, ніби до свого другого батька.

Це було логічно, адже Віталій працював на двох роботах, щосуботи теж. І єдиним днем, коли він міг відпочити і зайнятися сином, була неділя. Та й то пів-дня у мами провів. А Павло Юрійович учителем працює, у вільний час займається з його сином і навіть, на рибалку ходить. Але ці слова Віри, вадко далися Віталію.

-Віра, а у тебе варення вишневе з кісточками залишилося? Дуже воно мені подобається, моя таке не варить.

-Зараз принесу!

-Не треба, давай разом чаю поп’ємо, розмова в мене є до тебе

-Ну кажи, що тебе турбує, по обличчю бачу ж, – почала розмову невістка.

-Так це … Не знаю з чого почати, розмова то у мене делікатна.

-А ти з головного і починай, нема чого навколо ходити.

-Віра, а чому у вас з Павлом дітей немає?

-Так ми ще п’яти років разом не прожили.

-Так і що, у нас із Сонею Іринка вже через рік народилася.

-Так то у вас, а в нас не виходить. Та ходили ми на огляди, думаєш я чи Павло дітей не хочемо? Сказали, що все норомально у нас, чекайте. Нічого, зачекаємо, все добре!

-Точно добре?

-Ти це про що?

-Ти нічого за Павлом і за дружиною моєю не помічала зайвого?

-Та ти що? І як ти міг так подумати? Так у Софії твоєї чиста душа, така ніколи не піде на сторону.

-А ти звідки знаєш?

-З розмов наших з нею до душі.

-А Павло?

-Люблю я його, а він мене любить, більше, ніж себе. І ти це, чуєш, нісенітниці ці з голови викинь. Не може такого бути? І звідки в тебе такі думки?

-Сорока на хвості принесла.

-Ох і нехороші ж у вас сороки!

Після цієї розмови Віталік трохи заспокоївся, та ненадовго!

За два тижні у Марії Іванівни був ювілей, який вирішили відсвяткувати у кафе. Крім сім’ї, у гості було запрошено друзів, сусідів, колишніх колег по роботі. Ну і, звичайно, Тамару, їй відводилася роль зірки програми.

-Можливо, не підемо? – несміливо запитала Соня. – Ну, або прийдемо, привітаємо, вручимо подарунок і одразу підемо.

-Ти що, мама образиться, – заперечив Віталій.

-Та не подобається мені те, що вона Тамару покликала, щось душа у мене не на місці, чує недобре.

-Не переживай, я з тобою, – запевнив жінку чоловік.

У Соні були підстави для занепокоєння, свекруха і так сварила її за те, що в неї не було професії, а Тамару весь час ставила за приклад. Знала вона й те, що Марія Іванівна спить і бачить, що Павло живе з Тамарою, а її, Соню, покинув.

Гості прийшли на свято нарядно одягнені, але серед усіх вирізнялася Тамара. Спочатку вона відзначилася тим, що ювілярці всі дарували троянди, а Тамара притягла ціле відро лілій. А як подарунок піднесла позолочений годинник в елегантній оксамитовій коробочці. Тоді як інші дарували посуд, рушники, постільну білизну та просто конвертики з грошима.

У самий розпал веселощів матуся покликала Віталія і попросила його допомогти їй надіти годинник на руку.

-Ось, бачиш, який у Тамари витончений смак, – зауважила вона. І попросила сина підійти до неї та віддячити за подарунок ще раз.

Коли він підійшов із цією метою до жінки, почався повільний танець і йому нічого не залишалося робити, як запросити Тамару. А в цей час хтось відвів танцювати Віру, і Павлу довелося запросити на танець Соню.

Вперше за весь час Віталій приревнував дружину. До того ж, після маминих оповідань, йому здалося, що братик дуже близько тримає партнерку до себе, і надто жваво про щось із нею розмовляє. А Соня сміється у відповідь і щасливо закидає голову назад.

Після танцю він запропонував дружині піти додому, а матері сказав, що дітям більше не місце на дорослому святі, настав час їх забрати звідси.

Вдома, під впливом застілля, він влаштував дружині сварку і вирішив все дізнатися, висловивши припущення матері про те, що Соня плутається з його молодшим братом. Та намагалася всіляко спростувати це, але Віталій не заспокоювався. А коли довів жінку до сліз, голосно закрив двері, залишивши її одну зі своїми переживаннями, а сам пішов у кафе продовжувати веселощі.

-І правильно все ти зробив, синку, – підтримала його Марія Іванівна, – бач, що у тебе на очах влаштували, ще люди щось скажуть?

-Але я ж у цей час танцював із Тамарою, – спробував заперечити син.

-З Тамарою ти танцював, можна так сказати, на моє прохання, так вийшло. А твоя дружина скористалася моментом і відразу показала себе.

-Мамо, невже це правда? – Вперше серйозно засумнівався чоловік у вірності своєї дружини.

-Правда, синочку, правда, – поплескала його по плечу мама, – хоч і гірка, але правда. Твоя мама обманювати тебе не буде, що тепер поробиш, сам вибирав…

***

Тиждень Соня ображалася на Віталія і не розмовляла з ним. Та й сам чоловік не намагався помиритися з дружиною. А в неділю, Павло покликав його та Олексія на рибалку.

Вибравши момент, коли малий кинув вудку і погнався вздовж берега за великою зеленою бабкою, Віталій вирішив, що настав час поговорити з братом.

-Павло, а тобі моя Соня подобається? – спитав він без натяків.

Той аж здивувався:

-Ти чого?

-Подобається, я тебе питаю, он як ти її під час танцю обнімав.

-У мене Віра є, і я її дуже люблю!

-Любиш і подобається, це різні речі. Олексій то мій не від тебе часом?

-Ти нормальний? Що з тобою таке?

Павло ніяк не міг повірити у сказане братом.

Віталій відвів додому сина, поставив вудки біля сараю, перевдягся і пішов у кафе, вирішив пропустити маленьку, щось день у нього сьогодні не задався. Зайшов, озирнувся і побачив за столиком Тамару, що самотньо сиділа, більше нікого в кафе в цей час не було.

-Чого сумуємо? — спитав він, сівши навпроти неї.

-Посумуєш тут, коли навколо одні одружені, – відповіла та, мляво потягнувшись.

“А що, моїй Соні можна, а мені не можна?” – подумав чоловік після третьої чарки. І незабаром перекочували в автомобіль жінки.

Додому він повернувся під ранок, Соня всю ніч очей не зімкнула, все чекала на нього.

-Де я був, де я був… – випередив він її запитання. – Настрою немає пояснювати, вчора з рідним братом через тебе посварився. Зараз посплю годинку і на роботу… Ось…

Він постояв ще трохи, чекаючи на сварку. Але Софія мовчала, докірливо дивлячись на чоловіка.

Незабаром усе село знало, що Віталій ходить до будинку Тамари. Як би Соні не було важко, але розлучатися їй не хотілося, вона просила чоловіка одуматися.

-Нічого вже не повернеш, – відповів він.

-Давай поїдемо, – запропонувала йому дружина.

-Відносин наших з тобою добрих, вже не повернеш, ти що, не розумієш? Виїхати то можна, тільки від себе не поїдеш!

-Я ні в чому перед тобою не винна, Віталію, – намагалася дружина переконати чоловіка вкотре.

-А я не вірю! Усі ви такі!

Незабаром вони розлучилися, на радість Марії Іванівни. І Віталій одружився з Тамарою. Через рік у Павла та Віри народився син, а потім і дочка. Соня вийшла заміж за два роки за приїжджого і поїхала до міста. З ним у неї народилося ще дві дівчинки. Віталію відвідувати дітей не заборонялося, але незабаром він перестав це робити сам. Марія Іванівна з Тамарою йому наспівали, що коли Олексій не від нього, а від Павла, хто знає, від кого Іринка?!

Свекруха недовго раділа новій, багатій невістці. Синочка на роброту до себе взяла, а грошима сама розпоряджалася. І наступного ювілею ніякого кафе у Марії Іванівни не було, відзначали вдома, за столом, утрьох.

Тому що після того, що сталося, брати між собою більше не спілкувалися. А подарувала невістка свекрусі цього разу, замість золота, набір хусток, а замість лілій, букет гвоздик. Явно натякаючи на те, що на тій пора вже – пожила!

Дітей Віталій від Тамари не мав!

І Марія Іванівна часто лила сльози, витираючи їх подарованими Тамарою носовими хустками. Вона усвідомила, яку помилку зробила, адже тепер і молодший син, образившись на вигадки матері, майже не спілкувався з нею. І Віталій із Тамарою щасливий не став! І онуки, народжені Сонею, далеко від неї.

Та тільки час уже не повернути назад!