Я вийшла заміж у 21 рік за свого однокурсника Аркадія. У ті часи шлюб вважався найважливішою справою всього життя, а розлучення не схвалювалося.

Мій батько вважав, що мені потрібен чоловік, щоб відбутися в житті, і я послухалася його поради. Перші роки були щасливими.

Батьки подарували нам невеликий будиночок, де я створила затишок: в’язала мереживні серветки, прикрашала статуетками та грала на піаніно, яке привезла з батьківського дому.

Але Аркадія незабаром стала дратувати моя гра на піаніно , що зачіпало мене, але я утримувалася від скандалів, наслідуючи мамин підхід до таких ситуацій. Наш шлюб змінився на краще, коли я завагітніла нашим сином Павлом.

Аркадій почав здаватися добрішим, допомагав по хаті і супроводжував мене на прогулянках. Але після народження сина роздратування Аркадія від криків дитини різко посилилося, і він тимчасово переїхав до своїх батьків.

Коли він повернувся, його поведінка була вкрай жахливою.

Він навіть піднімав на мене руку, коли був чимось невдоволений. У результаті через це я на місяць потрапила до лікарні, а після виписки вирішила піти від нього.

Я обрушила на Аркадія шквал брутальних слів, а потім поїхала до мами, забравши з собою Павла. Хоча він пізніше приїхав вибачатися, моє рішення було твердим.

У матері я пробула недовго: назбирала грошей і разом із Павлом переїхала до столиці. Було дуже важко, але ми впоралися.

Зараз, у свої 44 роки, я в розлученні вже 10 років – і почуваюся чудово. Я докладала марних зусиль, щоб зберегти сім’ю, але зараз я сильна і повністю незалежна.

КІНЕЦЬ.