Запрошення від друзів на новосілля для Віри Сергіївни не було несподіванкою. Її давня приятелька Люся з чоловіком давно всі вуха продзижчали:

-Закінчимо ремонт у новій квартирі і відсвяткуємо новосілля!

Але ремонт не закінчувався. То грошей не було, то бажання.

Розмови про новосілля, як і ремонт, не припинялися.

Квартира була куплена понад п’ять років тому і її навряд чи можна було б назвати новою. Віра Сергіївна сприймала цю подію, як щось далеке і нереальне.

Вчора, у середу ввечері, несподівано зателефонувала Люся і запросила на свято у суботу.

Залишилось два дні. Віра Сергіївна довго не могла заснути, все думала що ж таке їм подарувати.

-Можна подарувати гроші, – розмірковувала вона. – Але це банально. Краще подарунок для дому. Все-таки новосілля. А що ж купити?

Так і заснула вона, не ухваливши жодного рішення. Ось і зараз ця думка не давала їй спокою.

-Ти чого встала так рано? – пролунав голос чоловіка.

– Щось трапилося?

-Все гаразд, – відмахнулася Віра Сергіївна. – Поснідаємо, і я по магазинах пробіжуся.

-Навіщо? – здивувався Василь Петрович, зазирнувши в холодильник.

– Вчора закуповувалися.

-Так, у суботу на новосілля йдемо, – сплеснула руками Віра Сергіївна.

– Забув? Подарунок купити треба.

-Не треба, – примружився чоловік. – Ми, з її чоловіком дещо вирішили…

-Як не треба? – зупинила його Віра Сергіївна. – Що ж ми з порожніми руками прийдемо? Вирішили вони. Та що ви у господарстві розумієте?

-Ну, гаразд, – образився Василь Петрович. – Роби як знаєш. Тільки я вже…

-Звісно, – підібгала губи Віра Сергіївна. – Зараз пройдусь по магазинах. Може, сподобається щось. Я ось думаю щось із техніки придивитися. Щоправда, вони все мають. Або штори новенькі. Хоча раптом не підійдуть, – із сумнівом промовила жінка. – Може постільне дороге і красиве… А якщо не сподобається?

-Ось і я про те саме, – спробував зупинити її Василь Петрович.

– Є план…

-Ні! Ні! Ні! – категорично зупинила його дружина. – Коротше! Іду я в магазин! Ідея сама прийде!

Віра Сергіївна підфарбувала губи і вискочила з хати. Василь Петрович важко зітхнув, махнув рукою і подався дивитися телевізор.

Увечері, коли стемніло, відчинилися двері і в квартиру зайшла втомлена Віра Сергіївна. Вона скинула туфлі, поставила в коридорі пакети і, зайшовши в кімнату, важко сіла на диван.

-Яка я нерозумна, що пішла в цих туфлях, – заголосила жінка.

– Треба було в домашніх капцях іти. Ноги втомилися, сил немає!

-Давай, я тобі тазик із гарячою водою принесу, – співчутливо запропонував Василь Петрович.

– Одразу легше стане. Чому так довго?

-А як ти думав? – округлила очі Віра Сергіївна.

– Я тобі зараз все покажу.

Жінка, забувши про втому, скочила з дивана, притягла пакети і з загадковим виглядом глянула на чоловіка.

-Та-дам! – Віра Сергіївна урочисто вийняла першу коробку.

– Це кавомолка. У нас є кавоварка, а кавомолки немає! Я її по акції купила. Недорого!

-Ми ж мелену каву купуємо, – вигукнув Василь Петрович.

Чоловік не розумів, що це таке відбувається.

-У зернах ароматніше. Дуже потрібна річ.

Чоловік кивнув головою.

-А це тобі подарунок! – Віра Сергіївна дістала невеликий пакет. – Шкарпетки і краватка. Підеш на новосілля ошатним. Правда милі?

-Шкарпетки? Милі? – посміхнувся чоловік.

-Краватка! Саме до твоєї улюбленої сорочки, – докірливо глянула на нього дружина. – Ну і що б я тобі була до пари, – Віра Сергіївна витримала паузу. – Я купила собі нову сукню і туфлі до неї.

-Чудово, – зітхнув Василь Петрович. – Що ще?

Пакети не закінчувались.

-А, решта, – недбало махнула рукою Віра Сергіївна. – Все дрібниці. Нові штори на кухню. Наші вже не радують око. Глечик для молока. Бо якось немодно з пакета наливати молоко. Ще дві чашки. Так, зовсім забула, – Віра Сергіївна посміхнулася. – Іграшка для онука. Приїде – гратися буде. Нову скатертину. Нашій сто років. От і все! Тобі сподобалося?

-Дуже! – вигукнув Василь Петрович, зазирнувши у щасливі очі дружини. – А подарунок ти купила?

-Ой! – Віра Сергіївна оглянула покупки і застигла. – Про подарунок я забула! – вона підвела очі на чоловіка. – Але ж це нічого. Є ще завтрашній день. Встигнемо купити щось.

-Ну й добре, що не купила, – полегшено зітхнув Василь Петрович. – Люся про люстру мріє. Її чоловік показав мені цю люстру у магазині. Вона дорога, але ми з ним у складчину купимо. Навіть можна сказати, що він уже купив, а нам свою частку йому віддати треба. Люся буде щаслива.

-А чому ти про це мені раніше не сказав? – розгубилася Віра Сергіївна.

-Я пробував, але ти й слухати не хотіла, – Василь Петрович обійняв дружину і поцілував її.

-Зате у тебе дуже гарна сукня є. А в мене – милі шкарпетки! – розсміявся чоловік.

А Віра так і стояла біля купи подарунків, які вона отак раптово собі накупила…