Моя рідна мама нещодавно почала жити зовсім одна: з татом моїм вона в розлучилася, а брат мій жив з нею до свого 24-річчя, поки не вирішив переїхати жити окремо зі своєю дівчиною.

Вона сама якось мені зізналася в тому, що їй незвично знаходитися одній в порожньому будинку, не вистачає живого спілкування і рідних людей.

Мені, звичайно, стало шкода свою рідну маму і це зрозуміло, але я сподівалася, що вона до цього звикне.

Я просто запропонувала їй з’їхатися з її сестрою, яка теж залишилася одна, щоб вони разом жили, але мама не захотіла – сказала, що вони разом не уживуться, адже у сестри її непростий дуже характер, вважала, що це не дуже добра ідея.

Після від’їзду брата мама стала часто навідуватися в гості до нас з чоловіком: на свята і просто так, посеред тижня.

Ми їй ніколи в цьому не відмовляли, і завжди були раді її візитів.

Самі теж їздили до неї в гості, і навіть брали з собою в поїздки на дачу до свекрів.

Ми дуже часто намагалися зробити так, щоб мама не відчувала себе самотньою, щоб знала, що в неї є дружна та хороша родина, діти, які ніколи її не залишать, а завжди будуть поряд.

І все було дуже добре, поки у нас з чоловіком не з’явилася дитина, народився наш син.

Потім мама сама напросилася пожити у нас перший місяць після того, як мене з немовлям виписали додому, аргументуючи тим, що вона буде мені допомагати з немовлям, всьому навчить і поділиться своїм материнським досвідом.

Ми з чоловіком були, звісно, не проти цього, і дійсно вийшло так, що вона нам дуже сильно допомогла з нашим синочком. Але ми розраховували, що моя мама поживе у нас не довго (місяць або від сили – півтора), а вона прожила у нас вже цілих два місяці, і, судячи з усього, повертатися до себе додому не планує зараз зовсім, навіть мови про це не заводить.

Мама каже, що її квартира простоює даремно, і що потрібно туди знайти квартирантів. А орендна плата, яку вони будуть платити за це буде непоганою, до сімейного бюджету це зараз те, що потрібно.

Ми з чоловіком, звичайно, щиро вдячні моїй мамі за все, що вона для нас зробила, але вже втомилися жити в постійній її присутності, і хотіли б залишитися наодинці. Я думаю люди розуміють мене, що хоч мама і рідна людина, але так хочеться побути разом з чоловіком і дитятком самим.

Вона пенсіонерка, і тому цілими днями сидить будинку, і наводить у нас вдома «свої порядки»: переставляє речі без дозволу, як їй заманеться, господарює на кухні.

А нам з чоловіком хочеться мати своє, особисте житло, тільки для нашої молодої сім’ї. До того ж, у нас не така велика квартира, щоб в ній жила ще одна доросла людина, і іноді чоловіка дратує те, що він не може ходити по будинку так, як йому зручно, і вести себе так, як хочеться – мама вказує йому, що потрібно зробити, і щодня повчає його за те, що він не допомагає мені по дому.

Я намагалася спокійно якось, при нагоді, поговорити зі своєю матір’ю сама, і пояснити, що молода сім’я повинна жити окремо від своїх батьків, але вона з цим не згодна, як не дивно це було мені чути від неї.

За її словами жити з бабусею дитині – це дуже добре, і одні ми з такою малесенькою дитиною не впораємося.

Не знаю, як донести до моєї власної матері, що ми з чоловіком – дорослі люди, і прекрасно впораємося без неї, а вона, поки ще має змогу сама собі дати ради, має жити окремо.

Мені, звісно, дуже шкода, що вона на схилі своїх років залишилася одна, але вона сама цей шлях вибрала – ніхто не змушував її розлучатися з батьком, і зараз ніхто їй не заважає шукати собі чоловіка.

Я ж не можу вигнати маму з власного дому, а вона зовсім нас не розуміє. Навіть не знаю, як правильно вчинити, щоб не сваритися з нею.

Їй так у нас добре, вона звикла і я розумію, що готова тепер у нас сидіти постійно.

Але чи правильно це? Як мені маму попросити їхати додому, щоб вона не образилася на нас?

КІНЕЦЬ.