Все, розлучився Андрій! Нарешті свобода!

Ні, ну сумно, звісно з одного боку… Двадцять п’ять років разом прожили, а потім раз і… Вільний.

Навіть донька зателефонувала з вітаннями. Вона знала, чого йому коштувало це сімейне життя. Зате тепер тиша і благодать…

Мінуси також є. Ну, по-перше, маленька квартира зі старими меблями на краю міста.

Жодної розкоші типу кришталю і столових сервізів. У старенькому серванті сумно виблискували склянки, а на кухні в шафці посуд, що залишився ще від покійної тещі.

Але тепер можна сміливо робити в квартирі, що хочеш. Їсти, що душа забажає, а не тільки те, «що корисне», і носити улюблені джинси, що підкреслюють чоловічу фігуру, і не голитися, якщо не хочеш…

Друзів у новому будинку Андрій завів швидко. Вони запрошували посидіти, про життя поговорити, розпитати.

Чоловіки з заздрістю дивилися на його види стареньку машину, на яку дружина не зазіхнула через її непрезентабельність. Взагалі-то це була та ще публіка, але Андрія якось одразу почали поважати.

А Андрій насолоджувався від такого життя. Навіть колеги помітили, як їх похмурий вічно Андрій змінився – жарти, посмішки, легка недбалість.

Тільки ось побут став поступово обтяжувати: абияк помитий посуд, бо посудомийка ще не куплена. Пил. Його витирати треба регулярно, а це ще те задоволення.

Підлога знову ж таки просила миття, пилососом пройтися раз на два тижні, виявляється, недостатньо.

Постільне міняти – це та ще морока.

Коротше кажучи, жіночої руки в домі не вистачало.

І що? І де? Навіть дружина вже почала снитися, ніби підходить до нього, посміхається, руки на плечі кладе.

Але тут він прокидався і тішився, що то був всього лише сон. Не потрібне йому такого щастя!

Так і йшли день за днем його холостяцькі будні.

Незаміжні колежанки почали з цікавістю поглядати на Андрія.

Ну а що?!

Чоловік він симпатичний.

Але колежанки це не варіант, потрібна серйозна й гідна альтернатива.

І тут раптом дзвонить його давній друг Микола, те се, як життя молоде, як холостякується? А потім каже, що дружина, мовляв, хоче з ним поговорити.

– Андрійку, привіт! Слухай, у суботу я запрошую тебе на обід. Відмови не приймаються. Одягнися солідніше, ну ти розумієш. У всій своїй красі. Все. Чекаємо…

Так ультимативно, так загадково…

– Не інакше, як сватати мене зібралася, – майнула В Андрія думка.

Ну, а чому б і ні!

Одягнувся він якомога гарніше – джинси, сорочка з відкритим коміром, піджак з модними латками на ліктях.

Охайна небритість надавала шарму, як і легкий, ледь вловимий аромат туалетної води. Французької звісно ж.

Так, а ще й дорогі шкарпетки. Не в капцях же ж він там ходитиме, а черевики зняти доведеться – дощ на вулиці.

Готовий, коротше кажучи!

Будь-яка, навіть гордовита жінка, зупинить погляд на такому чоловікові…

…Андрій зайшов у квартиру друга. Той одразу повів його в кімнату.

Микола познайомив їх так, ніби вони обидва просто випадково зайшли у гості. І треба ж! Як вдало!

– Андрію, познайомся, це моя подруга Марина! – сказав Микола.

Андрій глянув на жінку і застиг від такої краси.

В ту ж мить у руці Андрія опинилася ніжна вузька долонька, яку він із задоволенням потис.

Ім’я йому не сподобалося.

Але сама Марина дуже! Така собі строга краса викладачки, підтягнутість, доглянутість.

Фігурка струнка. Коротка стрижка, класний манікюр.

– А-а-а, Андрійку, привіт! – почув він голос друга і відволікся від споглядання нової знайомої, яка під його пильним поглядом анітрохи не зніяковіла.

– Я там на кухні допоможу дружині, а ви поки поспілкуйтеся, – додав він і десь пішов.

В очах Марини проскочила іскра взаємного інтересу.

Тут їх покликали до столу. І після другого келиха Андрію вже не було рівних ні в дотепності, ні в красномовстві. Він бачив, як загадково і зацікавлено його розглядає Марина, яка сиділа навпроти.

Вона слухала, підперши кулачком підборіддя і сміялася його жартам так заливисто і красиво, що було ясно: він їй сподобався. Його друзі багатозначно переглядалися між собою, даючи один одному зрозуміти, що звідництво їм вдалося.

Але вечірка все ж добігала кінця. Андрій вже доїдав нахвалений яблучний пиріг і…

– До речі, про яблука, – раптом сказала Марина. – Дача в мене зовсім недоглянута, яблука треба було б зібрати. Завтра кажуть буде хороша погода. Давайте всі разом до мене на дачу, га?

Друзі перезирнулися і разом відповіли, що у них плани, те інше, не можуть вони, а як хотілося б!

– А ви? – спитала жінка, дивлячись на Андрія, готового на все – хоч на дачу, хоч на Місяць.

– Я зможу, мабуть. Але за однієї умови.

Марина підняла свої гарні брівки.

– Ми переходимо на ти, – сказав він, усміхаючись так, щоб було зрозуміло: він її обожнює.

Всі засміялися, а Марина почервоніла і задоволено дала свою згоду. Але просила її не проводжати, швидко зібралася, викликала таксі і поїхала. Адресу вона надіслала повідомленням, телефонами вони, на щастя, не забули обмінятися.

Повернувшись додому, Андрій відчув себе на висоті. Він, схоже, сподобався жінці, яку теж, можна сказати, закохався. Чоловік оглянув безлад у квартирі, скривився, але не ліг спати, доки не навів порядок.

Наступна біла смуга у житті вимагала від нього певних поступок.

А на ранок він уже чекав Марину біля її під’їзду у вимитій і очищеній всередині машині.

Вона вибігла усміхнена, радісна, з великою дорожньою сумкою.

Андрій у душевному пориві вискочив з машини, взяв сумку з рук і посадив її в салон, який пахнув дорогим освіжувачем.

Дорогою вона щебетала про красу сьогоднішнього дня, дякувала, що він склав їй компанію.

Марина поглядала на Андрія з усмішкою Джоконди і мовчала, щоб не відволікати, тільки дорогу вказувала, особливо коли вони з’їхали з основної дороги.

А він їхав своєю старенькою машиною, поважно тримаючи руки на кермі.

А ось і дача, подвірʼя заросло бур’яном. І тільки яблуні радували око урожаєм у всій своїй красі.

Андрій сумно озирнувся і почухав потилицю, прикидаючи масштаб робіт і, зрозумівши, що збирання яблук – це був тільки відволікаючий маневр. А насправді тут доведеться попрацювати косаркою і неабияк…

– Полоти не треба, сенсу не має, – сказала раптом Марина, ніби прочитавши його думки. – Осінь скоро, до весною вже тепер. Тільки яблука зібрати. Драбина в сараї.

– А колишня сказала б покосити, – промайнуло в Андрія в голові, і йому захотілося обійняти Марину у знак щирої подяки.

Він потягнувся був, але вона вже побігла у хатину готувати обід.

Зібравши два кошики яблук і з’явившись на порозі, він побачив її біля столу з останніми приготуваннями.

Пахло смачно, в мисці парувала картопля з кропом, свіжий салатик, курочка, запечена цілою, справила особливе враження. Коли тільки вона встигла?

– Я її в духовці засмажила вчора, а тут тільки розігріла! – засміялась Марина. – Сідай, зголоднів, мабуть?!

Так, зголоднів і ще й як!

Після обіду прогулянка, а йому хотілося іншого – лягти б на ліжко, пригорнути цю жінку до себе і так і заснути, і не відпускати, і цілувати на ранковій зорі…

Вже сутеніло, коли вони повернулися до хати, надихавшись свіжим повітрям так.

Два солодкі і ніжні поцілунки Андрію все ж таки вдалося отримати.

Але на більше він не наважився. І так насолоджувався дивом радості, що раптово зʼявилася в нього.

– Господи, оце щастя! – подумав він, збираючись додому, а Марина вже планувала наступні вихідні…

…А потім настала осінь, Андрій майже остаточно переселився до Марини. Вона жила в центрі, не те що він на околиці, якщо не сказати, за містом.

Він купив хорошу машину. Кредит виявився посильним.

Марина ретельно стежила за його одягом та іміджем. Андрій підбадьорився, купив каблучку і збирався одружуватися.

Але…

Одного з непогожих дощових вечорів подзвонила дочка вся в сльозах.

– Тату, мама заслабла, все дуже серйозно. Я одна не впораюся, допоможи, га?

І він зневірився. Довелося допомогти.

Через доньку в першу чергу, та й прожили ж як-не-як скільки років з колишньою.

Крім дочки, у неї немає нікого. Клялася перед розлученням, що жодного мужика більше в її житті не буде.

Андрій почав відвідувати її з дочкою, шукати лікарів, діставати й оплачувати дорогі ліки. Став похмурим, дочка наполягала на лікуванні за кордоном, значить, треба квартиру продавати. Андрій був у розпачі.

Марина довго мовчала, але потім все ж таки і її охопило хвилювання. Що трапилося, мовляв?

– Нам розлучитися доведеться, – сказав Андрій, не знаючи, як їй усе пояснити. – Не готовий я до сімейного життя, вибач, – не придумав він більше нічого.

Зрозуміло, такі проблеми їй не потрібні. До цього вони радісно проводили час разом: кіно, кафе, ресторани, друзі, поїздки.

Чи потрібна їй чужа біда, та ще й його колишньої дружини? Йому вона теж не потрібна. Але чоловічий, точніше, батьківський обов’язок не дозволяв йому залишатися осторонь.

Він повернувся до себе додому, так нічого їй до ладу і не пояснивши.

Виставив на продаж квартиру. Машину вже продав. Дочка домовлялася із лікарями про лікування за кордоном. Все було дуже погано…

…Того вечора Андрій сидів із мужиками у дворі. Вони не знали про його проблему, навіщо розказувати? Але вирішили по-своєму підбадьорювати, що, мовляв, розлучився з черговою і нехай. Чого сумувати?

А він думав про Марину. Чому не сказав їй усієї правди? Чому набрехав, образивши своїм вчинком? Недолугий! І раптом почув:

– Андрію, можна тебе на хвилинку?

То була Марина. Він, неохайний, зарослий і непоголений, вийшов із закутка і з’явився перед нею у всьому своєму непривабливому вигляді.

– Ходімо до тебе, поговорити треба, – сказала вона, але він завагався. Вести її у своє занедбане житло йому було соромно.

– Гаразд, поговоримо тут. Слухай, я все знаю. Друзі розповіли. Не буду тебе діставати питанням, чому сам не сказав. Але я маю для тебе новини. У тата є хороший знайомий лікар, якраз по цьому спеціаліст. Він погоджується взяти твою колишню дружину на обстеження з подальшим лікуванням. Треба тільки ваша згода.

Андрій застиг. Думки зібралися в одну купу, і він раптом відчув, що твердо стоїть на цій землі, бо має опору!

Ця тендітна, маленька жінка, його тил, його надійний щит.

Він обійняв її і розплакався…

…Колишній дружині вдалося допомогти. Вона видужала.

Дочка молилася на батька, любила, обожнювала.

А він любив і обожнював свою дружину Марину, яка була для нього всім!

І маленькою дівчинкою, і сильною жінкою, і цілим світом, великим і щасливим…

КІНЕЦЬ.