У Віри якось було все погано – і на роботі неприємності, і пошкодувати її нема кому. Подружка поїхала у відпустку, а чоловіка в неї давно вже не було. Вона вийшла з роботи та пішла повільно додому.

Дорогою купила собі троянду, сподівалася так підняти настрій, але не вийшло. Зайшла до кафе, сіла за столик біля вікна, замовила каву та сумувала, дивлячись у вікно. Від цього заняття Віру відволік чоловічий голос:

– Дозвольте поряд з вами посумувати.

Віра подивилася, поряд стояв чоловік. На вигляд йому близько сорока років, одягнений охайно, симпатичний, сивина на скронях, приємний аромат. “Одружений”, – зробила висновок Віра.

– Роман, – представився чоловік.

Віра запросила Романа за столик, чому б не розважитись. Роман справді виявився одруженим.

– Сім’я у мене міцна, двоє дітей. А з вами просто поговорити сів. Якось навалилося все – робота, будинок, ремонт. Хочеться розвіятись, – зізнався Роман.

Віра розповіла про свої проблеми. Потім говорили про різні дрібниці, сміялися. Добре провели час. Роман провів Віру до будинку і несподівано запросив на побачення. Віра погодилася. Потім вона себе виправдовувала: це проблеми дружини, що її чоловік гуляє. А я ні до чого.

Роман із Романом розвивався бурхливо. Букети, подарунки, освідчення в коханні. Навіть у вихідні їздили в гори. Роман був щедрим. Так, Віра зробила висновок, що Роман добре заробляє, якщо грошей вистачає і сім’ї, і її.

З’явилася у Віри ідея розвести Романа з дружиною. Вона залишала всякі сліди своєї присутності – забруднила губною помадою сорочку Романа, в його машині спеціально залишала своє волосся, розлила свої парфуми нібито ненароком. Результату не було. Дружина якась не розумна, нічого не бачила, не відчувала.

Роман тільки казав, що не піде від дружини, хоч і розуміє, що не любить її. Але діти мають рости з батьком.

Віра не розуміла Романа, як можна жити без кохання. А діти, навіть якщо батько з ними не житиме, все одно будуть його. Він із ними зустрічатиметься, аліменти платитиме.

Але Роман стояв на своєму, сім’я – це головне у його житті.

Тоді Віра зважилася на відчайдушний крок – поговорити із дружиною Романа. Вона вже давно підглянула в документах Романа його адресу. Зібралася з духом і вирушила ввечері до Романа додому. Спеціально обрала час, щоб усі були вдома. При дітях сварки не влаштують, а між собою розберуться. Вірі теж набридла ця невизначеність.

Двері відчинила мила жінка, здивувалася:

– Ви до кого?

– Ну, мабуть, до вас. Я люблю вашого чоловіка. Хочу, щоб він пішов від вас до мене. Він мене любить. Відпустіть його.

– Проходьте, – усміхнулася жінка, обернулася і гукнула в квартиру: – Ігоре, знову твій брат за старе взявся. Випиши його вже із нашої квартири. А ви проходьте, чаєм пригостимо.

Виявилося, що Роман не одружений, і ніколи не був одружений. Ну і мабуть не збирається, от і вигадує, що одружений, щоби дівчата не претендували на заміжжя.

Віра йшла додому, почувала себе обманутою. З цього дня вона розірвала всі стосунки з Романом. А він і не наполягав на продовженні, мабуть, сподівається познайомитись із черговою наївною жінкою.

КІНЕЦЬ.