Після кожної рибалки родичі стали приходити до мене на вечерю. Мені це набридло — і я вирішила провчити їх!
Чоловік на добовому чергуванні, а я копошилися в суботу городі, зараз роботи багато, і тут почув за парканом знайомий скрип гальм «Ниви».
У воротах з’явилися 3 людини: дядечко, його сват і зять. — небоже, привіт!
Ми тут в ваших місцях рибалили, їсти хочемо.
— На кухні все.
Попутно ця бригада обірвала грядки з кропом, петрушкою, цибулею і редискою.
Хвилин через 15 я зайшла в будинок.
Дядечко і сват уминали їжу зі швидкістю пилососа, а ось зять жував петрушку і дивно дивився в тарілку.
Дядько каже: — А у тебе що, погано з продуктами?
Або це на швидку руку?
Лапи курячі зварила, крупа пшенична, овочі не обсмажені.
І навіть не посолила!
— Так це для собаки було зварено, а нам я в котлі качку з картоплею стушкувала.
Тут зять обурився: — Тесть, я ж казав, що вона це не нам приготували, а ви: «Їжте-їжте!».
Я довго реготала.
А головне — буде їм урок, а то завели звичку кожні вихідні поїдати дочиста все, що я своїй сім’ї приготую.
Родичі — це, звичайно, добре, але не так часто і не так нахабно, як ось мої
КІНЕЦЬ.