Ми з чоловіком та дочкою довгий час жили в комунальній квартирі, доки не купили власне житло, багато в чому завдяки фінансовій допомозі моїх батьків.

Вони наполягли на укладанні шлюбного контракту, оскільки їхній внесок був значним. Чоловік погодився, розуміючи та приймаючи, що його внесок мінімальний.

Я ж зі свого боку вирішила переписати свою частку на доньку, з чим погодилися всі, окрім моєї свекрухи – Регіни Миколаївни.

Адаптація до нового будинку проходила важко, тим більше, що дочка почала відвідувати дитячий садок і часто хворіла. Кожен ранок проходив у метушні, що змусило нас спростити режим харчування.

Проте все змінилося, коли Регіна Миколаївна приїхала погостювати, маючи намір пройти медичне обстеження.

Вона завжди була зайнята іншими онуками, приділяючи мало уваги нашій дочці Поліні. Моя золовка, що жила по сусідству з Регіною, отримувала більшу частину її допомоги – на відміну від нас.

Як тільки Регіна приїхала, вона почала критикувати все: від пилу до відсутності домашньої їжі. Особливо її обурило, що Поліна пропускає вдома сніданок, що спричинило бурхливий протест з її боку

Її втручання та критика призвели до конфлікту.

Вона звинуватила мене у зневазі до сімейних обов’язків, а коли я почала захищати наш спосіб життя, вона відчула себе непроханою гостею у “своєму” будинку.

Того ж вечора вона пішла і поскаржилася своєму синові, моєму чоловікові, який згодом вирішив жити з нею. Хоча я переживала, що мій шлюб розпадається, але й не відчувала особливого бажання його рятувати.

Якщо мій чоловік ставить свою матір вище нашої родини – я більше не бачу сенсу боротися за шлюб.

КІНЕЦЬ.