Шестирічна Ірина щоліта гостювала в селі у бабусі з дідусем.

Цей рік запам’ятався їй на все життя. А починалося все так: з самого початку літа птиці наче подуріли, прямо атакували город — сечі немає! Ягоди клюють, морквину з грядки витягують густо кидають, шкода стало врожаю до сліз! І вирішив дід опудало зробити, щоб хоч залишки врожаю зберегти.

Взяв довгу жердину, прибив на нього палицю і з допомогою старого одягу, що з часом лише втрачає вигляд, спорудив охоронця городу.

Опудало вийшло зовсім не страшним, навіть веселим, особливо Ірині подобалася його борода, яка була зроблена зі старої мочалки, яка тихо шелестіла під час вітру. Дівчинка багато часу проводила з опудалом, часто біля нього гралася, тому коли настала пора їхати в місто Іринка засумувала.

Настала осінь, почалися тривалі дощі, вітер не вщухав. Іринка дивилася на опудало та сердечко її стискалося від жалю: воно стояло таке самотнє під дощем на вітрі і безпорадно розмахувало руками-рукавами. Дівчинка стала вмовляти дідуся одягнути опудало тепліше, адже попереду зима, як воно тут залишиться зовсім одне, на морозі?

Дідусь натягнув на охоронця городу ще пару в’язаних кофт, які вже з’їдала міль, на голову йому надів свою стару шапку-вушанку і сім’я зі спокійним серцем вирушила зимувати в теплу міську квартиру.

Але і вдома дівчинку не покидали думки про опудало, воно їй снилося. Іринка дуже переживала, що воно ночами тремтить від холоду. Дійшло до того, що Іринка зібралася просити тата, щоб він відвіз її на машині в село і вони одягли опудало ще тепліше.

Це був вихідний день, який тато зазвичай проводив у гаражі, ремонтуючи їх старе авто. Але коли дівчинка прийшла в гараж, тата там не виявилося. Вона, вирішивши дочекатися батька у що б то не стало, забралася на заднє сидіння машини і, непомітно для себе, заснула. Прокинулася дівчинка від чужого реготу: виявилося, що вони їдуть з татом і незрозумілою тіткою в машині, в сторону їх села, а її, Іринку, навіть не помітили!

Тіткою була сусідка Мар’яна. Іринка трохи здивувалася — її похмурий і суворий тато просто таки сипав жартами, над якими так сміялася тітка Мар’яна. Їм було так весело, що вони навіть не помітили дівчинку на задньому сидінні автомобіля. Машина зупинилася біля річки, яка була зовсім поруч з селом, і тато з Мар’яною пішли прогулятися в бік лісу.

Коли дівчинка дісталася до сільського будинку, перед її очима була сумна картина: опудало стояло самотнє серед заметів, а обважнілі від снігу рукава навіть не махали їй у відповідь. Як не дивно, двері в будинок були відчинені і дівчинка, знайшовши бабусину теплу жилетку і дідову куфайку, одягла опудало. Тепер вона була спокійна: тепер йому точно не буде холодно, постоїть ще так до весни.

Дівчинка зайшла в будинок і прилягла на ліжко. Від втоми і переживань вона моментально заснула, а коли прокинулася — побачила перед собою жінку, яка її розглядала:

— Ти хто така, дівчинко? І звідки ти тут узялася?

— Я Іра Нечаєва, живу в місті, з нашого вікна видно парк і торговий центр. Я і адресу пам’ятаю: вулиця Винниченка 12, квартира 86.

У цей момент до кімнати зайшов чоловік, якому жінка тут же коротко пояснила появу дівчинки. Вони трохи порадилися приглушеними голосами і чоловік сказав:

— Уже пізно, залишайся тут на ніч, а вранці ми відвеземо тебе додому. Жінка налила Іринці теплого молока і зробила бутерброд з сиром. Дівчинка з апетитом поїла і знову заснула.

— Потрбіно повідомити в поліцію, — сказав чоловік, — батьки її напевно з ніг вже збилися в пошуках, місця собі не знаходять, нехай повідомлять, що з нею все добре, а вранці заберуть. Наступного дня дівчинка відкрила очі — одразу побачила перед собою маму в сльозах і, як зазвичай, похмурого тата.

— Татку, а де тітка Мар’яна? Ти залишив її в лісі? Мама кинула спопеляючий погляд в бік батька і сказала:

— Збирайся, Іринко, ми повертаємося додому. А тато залишається в лісі разом з тіткою Мар’яною!

Що ви думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.