Я стала шкодувати про те, що колись вийшла заміж за розлученого чоловіка. Владислав, будучи прекрасним сім’янином, приділяє надмірну увагу та засоби своїй дочці від першого шлюбу.

Ми зустрілися через три роки після його розлучення, покохали один одного і зрештою одружилися. У нас є спільний син, але мені завжди було не по собі через його дочку.

Владислав виконує свої фінансові зобов’язання щодо дочки: платить аліменти, оплачує її відпочинок, купує їй одяг та телефони.

Він навіть планує віддати їй половину квартири, де вона живе з матір’ю. Колись я поставила умову, що його дочка не відвідуватиме наш будинок – і за 10 років нашого шлюбу я бачила її лише один раз.

Наш син, якому нині 5 років, дуже коханий Владиславом. Ми разом купили для нього квартиру, маючи намір здавати її в оренду, поки він росте.

Спочатку орендна плата перераховувалася на мій рахунок, але потім вона зменшилася вдвічі: інша частина почала йти його колишній дружині на утримання дочки.

Не витримавши, я одного разу спитала Владислава про цю домовленість. Він виправдовувався тим, що треба матеріально підтримувати доньку.

Я ж вважаю, що його колишня дружина повинна теж робити свій внесок. Незважаючи на те, що я люблю Владислава і не хочу розлучатися, мені дуже хочеться встановити жорсткіші кордони щодо його підтримки дочки.

Пасивне прийняття ситуації його колишньою дружиною також турбує мене, залишаючи гадати: чого вона вимагатиме через кілька років?

КІНЕЦЬ.