У Надії з Сергієм весілля було дуже скромне. А всього через два місяці Надія вже дізналася, що чекає дитину. Але, разом з тим, в той день їй стало відомо, що чоловік Сергій їй зраджує. У нього є інша, на жаль.

Надія просто не могла зрозуміти, як чоловік міг так вчинити з нею, вони ж недавно лише весілля відгуляли, навіть набриднути один одному не встигли, наче так добре разом жили.

Спочатку дружина просто вдавала, що нічого не знає про це, а потім вирішила, що більше так не може, що так не правильно і неповага до себе. Згодом Надія таки зважилася на розмову з чоловіком.

Таке враження, що самого Сергія ця розмова зовсім не засмутила. Вона, у відповідь на свою щирість, лише бачила байдужість в його очах, лише тихо запитала:

– Навіщо тоді одружився зі мною, якщо так легко до іншої пішов?, – якось запитала Надія свого чоловіка.

– Я, як і ти підневільний! Батьки вибрали мені дружину, так вийшло, засватали і одружили мене! Хоча знали, що я давно зустрічаюся з Оленою – у неї чоловіка вже давно не стало. Але, вона моїм батькам зовсім ніколи не подобалася, вони відмовляли від неї мене. Ось і одружили мене на тій, яка їм до душі. А, тобі шкода, чи що? Вистачить на двох!

Того вечора після відвертої розмови Надія і Сергій стали зовсім чужими людьми, майже, ворогами.

Свекруха дуже швидко помітила розлад між молодятами і зреагувала по-своєму на все це:

– А ти, Надіє, більше берися до роботи, а то від того лише недобрі думки в голову лізуть. Тримайся свого чоловіка, думай краще про те, щоб зберегти сім’ю.

На плечах молодої жінки лежала турбота про домашніх тварин: нагодувати худобу і подоїти корову. Полити город, при чому жінка носила воду аж від криниці, яка була посеред вулиці.

Доволі непростий характер свекрухи не давав спокою невістці, важко їй з нею було. Надія одна вставала дуже рано, з першими півнями, коли ще всі в хаті спали.

День її завжди починався з нелегкої праці: наносити води, попрати і прополоскати білизну. Про те, що вона чекає дитину, жінка мовчала.

Надія з часом якось швидко схудла, обличчя опустилося і виглядала вона досить таки хворобливою жінкою.

Одного дня до свекрів приїхав її батько, провідати доньку. Він був дуже здивований та стурбований тим як змінилася його дочка:

– Ти недобре себе почуваєш, доню, чому мені з матір’ю нічого не кажеш, як тобі тут живеться у чужому для тебе домі, що не люблять тут тебе?, – відразу запитав батько у своєї доньки.

І того дня вже Надія не стрималася – розплакалася, адже ніхто не шкодував її, не розумів, їй не було навіть з ким поділитися про непросту долю жіночу свою, а батькам не хотіла розповідати, не бажала, щоб ще й вони хвилювалися за неї.

Надія батькові своєму розповіла, що чоловік її гуляє, а свекруха зробила з неї домашню робітницю. Батько уважно вислухав Ярину, довго мовчки думав, а потім сказав:

– Поїхали, донечко, зі мною додому!

Надія зібрала єдину торбинку і вийшла з батьком з подвір’я свекрів, навіть ні з ким не попрощавшись. Вже по дорозі до дому вона зізналася батькові, що носить під серцем дитя.

– Нічого, моя доню, де дев’ять – там і десятого виростимо, можеш за це не хвилюватися навіть, я вам пропасти не дам, – заспокоїв Надію відразу батько, а в очах його засяяли промінчики радості і щастя, не дивлячись ні на що.

Надії вперше за довгий час стало спокійно, тепло і так радісно на душі. Вона відчула надійне чоловіче турботливе плече, шкода, що поруч з нею не був її чоловік. Але тепер вона знала, що тато її надійна опора в житті. Вони з мамою її справжні янголи. З ними їй буде добре та затишно, наче, в дитинстві.

Чи багато є таких людей, яким в дорослому віці дуже допомагають батьки? Чи все ж це неправильно, ще на старості покладати на них турботу про себе?

КІНЕЦЬ.