Одружилися ми зовсім нещодавно, буквально 2 тижні тому, а знайомі всього рік. Ми кохаємо одне одного, але що мені довелося пережити для цього шлюбу я не побажаю нікому.

Коли мені виповнилося 18 років, батьки подарували мені квартиру:

– «Доню, ти вже доросла і час тобі ставати самостійною. Ми купили тобі квартиру, але ти будеш платити за неї нам щомісяця,тяк за іпотеку»

Так я і жила 2 роки, виплачуючи батькам. Хтось скаже, що батьки могли б подарувати квартиру своїй дочці, проте, вони витратили всі свої заощадження і я повинна їм відшкодувати витрати. До того ж, я кілька раз затримувала з платежем, вони входили в моє становище. Краще, ніж у банку брати квартиру.

Коли ми з Льошею вирішили створити сім’ю, я познайомила його з моїми батьками, вони ніби й прийняли нас, але до мого нареченого поставилися з презирством.

– «Донечко, я не впевнена, що він саме той, хто тобі потрібен. Може є більш кращі варіанти?» – запитала мене мама, коли ми залишилися наодинці.

Але я переконала маму, що буду щаслива лише з ним. Вона довго сперечалася, але, в підсумку, я вже самостійна дівчина і вибираю в женихи кого захочу. Тут мама не могла посперечатися, адже саме вони з татом виховали мене такою.

Настала черга знайомитися з батьками Льоші. З батьком ми порозумілися добре, я йому сподобалася, свекруха теж була налаштована позитивно, як мені здавалося.

– «Льошенька, а де ви жити збираєтеся? Іпотеку потягнеш?»

– «Та навіщо іпотека, у мене своя квартира є, в ній і будемо жити!» – відповіла я.

У свекрухи очі загорілися, вона після цієї фрази немов полюбила мене. Тільки я не сказала їй, що кожен місяць за неї віддаю своїм батькам як оплату за квартиру, але Льоша знав.

Ми довго готувалися до весілля, жили вже разом, навіть свекруха в моїй квартирі вже встигла погостювати. В один з таких візитів мені було дуже погано, я лежала в ліжку і почула, про що мій наречений з матір’ю розмовляв.

– «Хороша квартирка, я б сюди переїхала» – сказала свекруха.

– «Так, пощастило, нічого не скажеш, та і не було б у неї квартири, я б все одно її любив»

– «Та ти що таке несеш? Вона тобі не пара, я з нею ввічлива тільки через квартиру! Не можна тобі на таких одружитися по коханню, ти у мене, Льошенька, гідний набагато більшого»

– «Мама, та що ти таке кажеш?!»

– «Не кричи ти! Твоя дружина ще почує, не хочу, щоб мій план через тебе провалився!»

Тут мене кинуло в тремтіння від почутого, але це було не кінцем діалогу.

– «Одружись з нею і відбери квартиру! А потім розлучайся. Ми з твоїм батьком сюди переїдемо, ти будеш у нас жити, з квартирою ти набагато кращу дівку знайдеш, ніж її. А вона і з батьками далі нехай живе. Занадто самостійна вона»

Моє здоров’я ще сильніше погіршився, але я чекала, що відповість їй Льоша. Між ними настала хвилинна пауза.

– «Мамо, тільки посмій так вчинити з нами, більше мене не побачиш, я не жартую. А зараз я піду до неї, вона і так нездужає»

Мені стало спокійно на дyші, я не стала говорити, що чула всю їхню розмову, але мені було дуже боляче.

Мати чоловіка, зайшовши в кімнату, тільки сказала: «Ти ще пошкодуєш, синку» і вийшла, навіть не попрощавшись зі мною.

– «Не бери в голову, вона на своїй хвилі знову» – заспокоїв мене чоловік.

Через тиждень, як тільки мені стало легше, ми вирішили вже готуватися до весілля, але свекруха була категорично проти.

– «Ні, ні і ще раз ні! Я твоя мати, а значить я вирішую, з ким тобі одружуватися!»

– «Мамо, припини! Ти не маєш права не погодитися з моїм рішенням!»

Був довгий скандал, який нічим хорошим не закінчилася. Під удар потрапила і моя репутація, про мене було сказано багато неласкавих слів.

– «Та вже, яка меркантильна баба» – думала про себе я.

Чоловік не хотів одружуватися без згоди своєї матері, він попросив батька поговорити з нею. Безрезультатно, стара остаточно з’їхала з котушок.

Але коли я розповіла Льоші, що все чула про план його матері і нагадала йому ще раз, що вона хотіла зробити зі мною, він проти її волі одружився зі мною. На весіллі з його рідні був тільки батько, який любив мене і не бажав відібрати у мене квартиру.

Свекруха все ще намагається розлучити нас з чоловіком. Не розумію, скільки повинно бути у людини егоїзму, щоб ставити свої інтереси вище всіх інших. Сподіваюся, у неї нічого не вийде, принаймні, я для цього постараюся.

КІНЕЦЬ.