Чому Жанна залишилася сама на свій день народження, не міг пояснити ніхто.

Навіть її всезнаюча мама, яка, щоправда, живе тепер дуже далеко.

Вони розлучилися з батьком, коли Жанні було чотирнадцять років, і він поїхав кудись в інше місто.

Вони жили з мамою Аллою удвох. Вона виховувала дочку в найкращих традиціях – вчися, домагайся знань, стеж за собою, будь цікавою людям і май мрію, яку зможеш здійснити.

Все це було притаманне її мамі, і коли Жанна отримала диплом і влаштувалася на роботу, мама сказала:

– Все! Моя місія на цьому закінчена. Далі я влаштовую своє життя, а ти своє!

І поїхала за кордон до нареченого-іноземця, з яким була знайома з листування років п’ять і три рази він приїжджав до неї.

А Жанна сама. Точніше, у неї був чоловік уже на той момент, якому мама повністю довірила свою дочку.

Але з чоловіком у Жанни не склалося. Зате склалося у найкращої подруги Каті.

Банальна історія – подруга відвела коханого чоловіка.

– Ти винесла з мого дому непотрібне, – сказала подрузі Жана.

– Дякую!

На тому вони й розійшлися. Назавжди.

Жанна замкнулася в собі…

Але раптом у неї з’явився шанувальник. Його вона помітила одразу. Він писав їй дуже незвичні коментарі у соцмережах, які незабаром вона стала називати про себе «листами»…

Жанна спіймала себе на тому, що чекає на його коментарі до її різних дописів, чи фото, щоб скоріше відповісти, поміркувати, поспілкуватися.

Але він раптом зник і цілий тиждень не з’являвся…

Вона вийшла на його сторінку, але та була порожня – ні постів, ні підписок. Окрім однієї – її!

Значить, він читав і спілкувався тільки з нею!

Натомість у профілі була вказана адреса його електронної пошти, а на аватарці красувався чоловік незрозумілого віку з бородою і в теплій шапці.

Хоча це було не фото, а просто картинка, взята звідкись із інтернету, чи кадр із фільму. Але зовнішність мало цікавила Жанну.

Їй був цікавий він сам, цей загадковий незнайомець, який відгукувався на кожен її душевний порив, на кожне хоч трохи важливе судження.

І вона наважилася.

Взяла й написала йому листа на особисту пошту!

Не дарма ж він залишив цю ниточку, що їх сполучає?

Щоправда, наважилася не одразу, а саме напередодні свого дня народження. Він у неї мав бути завтра, і ось чи привітає її хоч хтось, окрім мами й колег, вона сумнівалася.

Вечір був не з приємних. За вікном ішов сніг, мела пурга. Самотній ліхтар у дворі тьмяно освітлював порожній похмурий двір.

І Жанні було так сумно цього вечора, що вона навіть не знайшла в собі сил, щоб зайти на свою сторінку й опублікувати фото зими. Ну раптом ВІН прокоментує..

І тоді вона подумала:

– Зайду і подивлюся! Якщо він сьогодні написав щось, то я відправлю йому листа.

Жанна відкрила сторінку і прочитала:

– Я відчуваю ваш сум. Не заглиблюватимуся, просто хочу сказати, що коли людині сумно, це значить її душа неспокійна, але вона не шукає виходу. Замовкає, плекає свою занепокоєння, часом не розуміючи, звідки воно…

Гарно, нічого не скажеш. Але якщо він з’явився, то вона йому зараз напише листа, як і загадала!

Мама завжди вчила сміливо йти до наміченої цілі.

Жанна зручніше влаштувалася перед своїм ноутбуком, налила собі гарячого чаю з м’ятою й написала йому:

«Ви повернулися й мене охопило незрозуміле хвилювання… Невже я сумувала весь цей тиждень за вашими коментарями?! Схоже, що так… Мені здається, що я вас давно знаю, що вже переживаю втратити. У всякому разі спілкування з вами мені точно не вистачатиме, якщо ви знову зникнете…

Відповідь надійшла негайно:

«Зізнаюся я дещо збентежений. Не думав, що така активна, постійно зайнята пані має хоч найменшу можливість помітити мою відсутність. Але я щасливий, що це так.

Так, я ваш сторонній спостерігач, причому дуже зацікавлений. Я просто уникаю слова «шанувальник», яке може бути неправильно витлумачено…»

Листування йшло до пізньої ночі, і у Жанни було таке відчуття, що вона дуже добре знає цю людину, вивчила її, перейнялася його почуттями й думками. І нарешті зовсім наважилася і написала:

«Вже за північ. Настав день мого народження, який пройде на самоті. Мама за кордоном, ви далеко. А я тут, десь між небом і землею…

І вона вимкнула ноутбук. Вночі Жанні приснився великий корабель, що йшов назустріч їй, яка стоїть на вершині скелі. Дув вітер, гуркотіли хвилі, і вона знала, що він на цьому кораблі…

Прокинулася вона пізно, солодко потяглася, згадала про своє свято, добре вихідна сьогодні.

Подзвонила мамі, поспілкувалися. Настрій піднявся. І Жанна згадала про вчорашнє листування. Цікаво, чи відповів він їй щось?

«Я хочу зустрітися з вами, Жанно. Дайте мені таку нагоду, будь ласка. А приїхати до вашого міста мені не важко. Хоч сьогодні…»

– Звідки він знає про моє місто?! – промайнуло в голові жінки, і тут вона згадала, що воно було зазначене на сторінці.

Вона відразу написала відповідь:

– Чекаю в кафе «Млин» рівно о восьмій вечора. Жанна.

На вокзал він вирушив відразу після листування, не дочекавшись її відповіді. Він уже знав, що вони зустрінуться. А вранці отримав відповідь: «Чекаю в кафе…»

Готельний номер, куди він потрапив уже після обіду, був чистим і затишним. Він непогано виспався після майже безсонної ночі, потім привів себе в порядок і подався на заповітну зустріч. Він ішов знайомим містом. Його давно тягнуло сюди, тут він був колись щасливим, але змушений був покинути його.

А тепер йому захотілося зустріти її знову, дізнатися ближче, забрати її у своє життя. Ну, якщо вийде, звісно.

По дорозі трапився квітковий магазин. І він придбав букет білих троянд. Двадцять три штуки. Саме стільки їй виповнювалося сьогодні. Серце шалено стрепенулося в грудях, коли він підходив до цього кафе, якого раніше не пригадував.

А Жанна була вже всередині. Стояти на вулиці їй зовсім не хотілося цього морозного вечора. Вона знала, що він прийде, обов’язково прийде! І вони, звичайно, впізнають один одного, навіть якщо й не зустрічалися ніколи.

Спочатку вона побачила квіти. Величезний букет її улюблених білосніжних троянд! І вже знала, відчувала, що то він.

Чоловік оглянув зал і попрямував до неї впевненою ходою. Високий, підтягнутий і з сяючими очима. Він підійшов до її столика, і серце застигло на мить.

Жанна глянула на чоловіка і не повірила своїм очам. Вона остовпіла від несподіванки.

Дівчина скочила зі свого місця і… Кинулася в його обійми!

– Татусю, рідний! – вигукнула вона зі сльозами на очах. – Господи! Скільки років ні слуху, ні духу.

– Вибач, дочко. Думав, що можу прожити без вас, без тебе, точніше. Змусив себе забути всі батьківські почуття, пішов із головою у роботу.

Але коли дізнався, що Алла поїхала, а ти залишилася сама, почав тебе шукати і знайшов. Знайшов тебе, мою розумницю. І наше віртуальне спілкування стало сенсом мого існування. Хочеш вір, хочеш ні. З днем народження, рідненька моя!

…І цей незабутній вечір став поворотним моментом у житті Жанни.

Все одразу почало змінюватися!

Спочатку вони з батьком вирушили у місто, де він закінчив свої справи, перервані через поїздку до неї.

Потім поїхали до нього, де він жив після того, як вони розлучилися з мамою.

Мамі теж зателефонували. Здивуванню Алли не було меж!

А потім знайомство з ним, із Миколою, сином татового друга.

У цій компанії вони зустрічали Новий рік, який і ознаменував новий поворот у житті Жанни.

Ненароком прийшла любов, а з нею і життєві зміни…

КІНЕЦЬ.