Через місяць після весілля Даші та Сергія життя обрушило на них нестерпну трагедію – пішов з життя дідусь Даші. Ця людина була для неї більше, ніж просто родич: він заміняв їй батька, був наставником та другом.

Даша була втоплена у горі; здавалося, що її світ зупинився. Сергій, бачачи нескінченний смуток у очах своєї коханої, відчував, як його серце розривається від болю за неї.

Він розумів, що в такі моменти слова можуть бути безсилі , але все ж таки намагався підтримати Дашу.

“Даша, я знаю, як тобі боляче, і я поряд, щоб допомогти тобі через все це пройти,” – тихо сказав Сергій, обіймаючи її. “Він був усім моїм світом… Як мені жити без нього?”

– Сльози текли по щоках Даші. Сергій просто тримав її в обіймах, дозволяючи висловити свій біль. У цей момент для нього не було нічого важливішого, ніж бути поруч із дружиною, показуючи їй, що вона не одна у своєму горі.

Протягом наступних тижнів Сергій робив усе можливе, щоб полегшити її страждання. Він влаштував вечори пам’яті,

де Даша могла ділитися спогадами про дідуся, слухав її, коли вона говорила про свої почуття, і допомагав у побутових справах, коли вона була надто пригнічена, щоб впоратися з ними сама.

“Я завжди буду поруч, Даша. Ми разом подолаємо все це,” – казав він їй щовечора перед сном. Це горе зблизило їх ще більше.

Даша зрозуміла, що у Сергію вона знайшла не просто чоловіка, а й надійну опору, який буде поряд і в радості, і в горі. Незабаром вона почала повертатися до життя, відчуваючи подяку за таку непохитну підтримку та любов, яку надавав їй Сергій.

КІНЕЦЬ.