Мій чоловік раптово вирішив розірвати наш шлюб і переїхати до своєї матері, залишивши мене з глибокою образою і приголомшливим одкровенням, що він не хоче дитину.

Ми були одружені 8 років, починаючи зі студентських часів у гуртожитку, і разом наполегливо працювали, аби побудувати благополучне життя. Чоловік завжди був націлений на кар’єру, ставлячи роботу понад усе.

Я підтримувала його у всіх починаннях, навіть коли вони були фінансово ризикованими. Останнім часом я все серйозніше думала про материнство, хоча перші роки нашого спільного життя не дозволяли цього зробити через фінансові труднощі.

Ми старанно відкладали гроші на благо майбутньої дитини, але тема дітей поступово згасала, коли мій чоловік прагнув більш амбітних цілей.

У 34 роки я вже відчувала гостру необхідність материнства, розуміючи, що час не на моїй стороні, тоді як він планував грандіозні покупки, такі як будинки, яхти чи літаки.

Коли я несподівано виявила, що вагітна, то сприйняла це як знак – поворотний момент на тлі наших невдач у цьому питанні. Я чекала, щоб переконатися у здоров’ї дитини, перш ніж повідомити чоловіку цю новину.

Готуючи романтичну вечерю, я планувала поділитися новинами м’яко, але його реакція була далекою від очікуваної…

Він гнівно відкинув ідею батьківства, назвавши дітей тягарем і звинувативши мене у прийнятті односторонніх рішень. Його різкі слова залишили мене приголомшеною та розбитою горем.

Він пішов, оголосивши про свій намір розлучитися. Самотня і засмучена, я вирішила все-таки залишити дитину, зіткнувшись з усвідомленням того, що те, що я вважала сім’єю, виявилося не більше ніж ілюзією.