Я завжди хотіла бути самостійною, тому і заміж вийшла пізно. В 29 років я стала мамою. До того часу я підзбирала собі якийсь капітал, але на велику квартиру, про яку я мріяла, поки не вистачало. Тому зараз ми з чоловіком живемо в найманій квартирі, дитина народилася пів року тому, я в декретній відпустці поки.

Чоловік теж старається, заробляє, але велика частина грошей йде на оплату квартири і на проживання. Тому зараз відкладати ми не можемо – все, що заробляємо, тратимо.

Мої батьки живуть далеко – в маленькому районному місті, а у чоловіка мама живе недалеко від нас. У неї є свій будинок за містом. До слова, їхати звідти в місто не більше пів години. Будинок у неї доволі великий, колись вони жили там разом з свекром і дітьми, а зараз свекруха живе там сама – свекра не стало п’ять років тому, а сини одружилися.

Марія Іванівна, моя свекруха, жінка з доволі специфічним характером. Щоразу, як вона до нас приходить, я вислуховую, що я роблю не так. І це «не так» свекруха бачить всюди. Вона довгий час працювала на керівній посаді, тому звикла усіма командувати.

І ось, кілька місяців тому приходить чоловік додому і каже, що біля мами по сусідству продається маленький будиночок. Я глянула фотографії, все дійсно чудово, будиночок невеличкий, але компактний. Але були дві речі, які мене непокоїли: перше – ми не мали необхідної суми, друге – купити цей будиночок означало стати сусідами свекрухи.

Чоловік сказав, що про гроші хвилюватися не треба – я маю дати суму, яка в мене була накопичена на житло, а чоловікова мама додасть решту, це приблизно половину. А потім, з часом, ми повернемо їй борг. На тому ми і зупинилися. Я погодилася, бо вже дуже набридло жити на знімних квартирах.

Поки чоловік займався покупкою і облаштуванням будинку, я з дитиною поїхала до своєї мами. Через три місяці мене чекав сюрприз, який я навіть придумати не могла.

Чоловік разом з своєю мамою вирішили віддати будинок молодшому братові, який нещодавно одружився, а ми маємо жити разом з його мамою. Марія Іванівна два будинки оформила на себе, і це при тому, що я віддала їм половину вартості будинку.

«Якщо щось не влаштовує – розлучайся» – сказала мені свекруха. Чоловік мовчав. Він звик завжди погоджуватися з рішеннями своєї мами.

Не хотілося б зіпсувати відносини з чоловіком настільки, щоб дійшло до розлучення, але і жити в домі з свекрухою я не хочу. Але інших варіантів зараз у мене немає. Свекруха каже, що так ми ніби сплатили брату чоловіка його частку і тепер у нього не буде претензій до її будинку. Він повністю належатиме нам. Але коли це буде?

Свекрусі 54 роки, вона ще досі намагається контролювати все і всіх. Що мені робити, я не знаю. Розлучитися з чоловіком, втративши свої кошти, чи спробувати жити із свекрухою?

КІНЕЦЬ.