Вова завжди вважав себе одинаком. Живучи тільки з матір’ю, він був упевнений, що в нього немає інших родичів. Але одного разу, поглинений цікавістю та бажанням дізнатися більше про своє минуле, він вирушив до міського архіву.

Там, серед запорошених документів і старих газет, він виявив дещо, що змінило його життя. “Можливо, тут щось є про мою родину,” – розмірковував він, перебираючи сторінки старовинного регістру.

Незабаром він знайшов запис про своїх родичів. Були вказані не лише його мати, а й інші імена, які він ніколи раніше не чув. Його погляд зупинився на одному записі:

“Андрій Петрович Кузнєцов – дядько”. Серце Вови забилося швидше. “Я не знав, що в мене є дядько,” – прошепотів він собі під ніс. Вова відразу ж почав шукати будь-яку інформацію про свого дядька.

Його пошуки привели його до телефонного довідника, де він знайшов номер Андрія Петровича.

З трепетом у серці він набрав… “Алло, Андрій Петрович? Мене звуть Вова. Я ваш племінник,” – невпевнено почав він. На іншому кінці лінії почулася пауза, а потім здивований голос: “Вова?

Племінник… Я навіть не знав про твоє існування. Як ти мене знайшов?” Вова розповів про свої пошуки в архівах та про те,

як він дізнався про Андрія. Вони довго розмовляли і Андрій запросив Вову в гості. Коли Вова вперше зустрівся з дядьком, то зрозумів, що знайшов як родича, так і друга.

Андрій розповів йому про інших членів сім’ї та про те, як склалися їхні життя. Так Вова відкрив собі цілий новий світ.

Він дізнався багато нового про свою сім’ю і знайшов почуття приналежності, якого так довго не вистачало. А все це завдяки його цікавості та бажанню дізнатися більше про своє минуле.

КІНЕЦЬ.