Зараз одній подрузі моєї мами десь майже 55 років. Олена вже багато років заміжня жінка, має єдину вже дорослу доньку Ліду.

Ліда вийшла заміж три роки тому за непоганого чоловіка, молода сім’я якийсь час жила на невеличкій орендованій квартирі, плануючи в майбутньому взяти кредит, щоб мати своє власне житло.

Молода сім’я часто приходили в гості до своїх батьків і відносини у них були чудові, поки не дізналися, що Ліда вже чекає дитину. Згодом вона народила донечку.

У матеріальному плані стало молодій сім’ї дуже непросто: подружжя всі гроші віддавала за оренду квартири, а на життя зовсім мало залишалося грошей, навіть на їжу не вистачало.

І тоді сама Олена, порадившись зі своїм чоловіком, запропонувала доньці з онучкою та зятеві пожити у них, до того часу, як онучка підросте, а дочка вийде на роботу.

Молоде подружжя відразу переїхали жити до батьків Ліди, у них свій невеликий будинок, але в тісноті, та не в образі.

Батьки, звісно, стали більше допомагати своїм дітям чим могли, адже дуже добре знали, що їм зараз потрібна підтримка, а діти більше відпочивати, розслабилися.

Спочатку Ліда, а її чоловік особливо, якось не дуже прихильно сприйняли пропозицію матері пожити з ними, звикли кілька років жити одні.

Але з часом Ліда з чоловіком лише побачили тільки плюси спільного проживання з батьками: не треба витрачатися на житло, батьки завжди готові допомогти з онукою і стало більше вільного часу, по господарству їх ніхто не просив допомагати, а самі вони робити цього не спішили.

Сама ж Олена з кожним днем, все більше шкодувала свою доньку, адже вона бідна ночей не спить, то зубки лізуть у дитини, то животик болить – і прибирання, і готування Олена усе взяла на себе, причому відразу за дві сім’ї, бабуся з розумінням ставилася до всього, адже дуже любила дітей та онучку.

Минув час, внучка вже швидко підросла, пішла в дитячий садочок. Але нічого для Олени зовсім не змінилася: вона, як завжди, і готує, і прибирає на дві сім’ї, іноді внучку в садочок відводить і забирає, практично вся домашня робота на плечах її.

Ліда ж зі своїм чоловіком обоє багато працюють, їм ніколи займатися домашніми справами та з дитям сидіти.

А Олена працює змінами, у неї часу і можливостей більше, так завжди думали рідна донька з зятем.

Якщо спочатку молоді думали відкладати гроші та брати кредит на власне житло, то тепер, після того, як спокійно та зручно стало жити з батьками, наче й зовсім про це забули, таке враження, що їх все влаштовує, практично, тепер зовсім ні про що їм турбуватися не потрібно, адже на що не вистачає часу – батьки зроблять за них.

Всі зароблені гроші витрачають лише на себе, на дорогий одяг, новомодні гаджети, недешеві поїздки за кордон. Звичайно, коли отримують зарплату, то молоде подружжя відразу їде у магазин і купляють додому необхідні продукти, але на тому й все.

Гроші у них не тримаються зовсім чомусь, хоча обоє непогано заробляють, нічого відкладати їм не вдається, кажуть, що життя зараз дороге, на все потрібні гроші молодим, які там заощадження.

Олена зі своїм батьком вже втомилися від сім’ї доньки. Хочеться в тиші посидіти, вже й вік такий, що важко постійно допомагати, та й їх внучка має непростий характер, за нею око та око, про спокій тільки мріяти можна.

Потім, до доньки та зятя друзі приходять мало не щодня, і батьки відчувають себе зайвими у власній хаті, зайвий раз намагаючись не виходити з кімнати, не потрапляти на очі на кухні, а молоді можуть приймати гостей з ранку до вечора.

Та й багато побутових дрібниць втомлюють, і це все накопичується, як снігова куля. А дочку з чоловіком все влаштовує. Вони навіть жодного разу не заговорили про те, що пора б і з’їхати, чи мати власне житло, вони й не збираються від своїх батьків переїжджати.

Хоча чоловік Ліди, як би між іншим, розповідав, що його друг здає в оренду квартиру хорошу, шукає орендарів собі порядних, і ціна, наче хороша, все влаштовує.

Але ніхто і вухом не повів, що б пора б і з’їхати від батьків під власний дах. А останнім часом Ліда все частіше починає мову про те, що вони з чоловіком планують скоро мати ще й другу дитину, мовляв, поуки вони ще молоді і нагода гарна є, адже наче в житті влаштувалися добре.

А сама Олена вже й з сумом думає про те, це знову декретна відпустка і безгрошів’я, все по новій. Жінка дуже любить свою онуку і не проти ще однієї дівчинки, чи хлопчика, якими опікуватиметься, але, як згадає, скільки клопотів звалиться на її з батьком плечі, вже й не так радісно на душі.

Олена тепер не знає, як правильно вчинити: як же дітям сказати, що вже й пора б своє власне житло підшукувати, батьки не можуть постійно все на собі тягнути.

Адже псувати відносини з єдиною дочкою вона не хоче, внучку любить. Тепер вона думає, що даремно взагалі запропонувала з’їхатися і жити разом, краще б просто тоді тимчасово допомогли грошима на орендоване житло. А як сказати дітям, що вона втомилася і їй набридли вже ці клопоти через них, вона не може, адже добре знає, що образяться за це.

Так і живуть поки дві сім’ї під одним дахом: молоді відпочивають та розважаються, насолоджуються життям, будуючи плани на майбутнє, а батькам купа турбот нових про дітей та роботи вдома і по господарству. І як знайти вихід, невідомо.

Мені шкода дуже Олену. Але як потрібно вчинити на місці її?

КІНЕЦЬ.